Родина Мамчурів — одна з найбільш впізнаваних у місті. Не тому, що має досягнення у бізнесі чи мистецтві, а завдяки затяжній судовій боротьбі із міською владою. Мамчури у судах вимагають, аби місто віддало їм 10 соток біля їхнього будинку. Вимога цілком законна, тим паче, що рада цього скликання подібні за розміром ділянки виділяла безплатно у власність цілими пакетами. Проте у випадку з Мамчурами голосувати обранці не хочуть. Бо земля занадто вже цінна — у самому центрі Рівного. Два роки тому у боротьбу посадовці «вплутали» і пам’ятний знак Георгію Косміаді, який встановили на спірній ділянці. Тепер родина Мамчурів у судах вимагає, щоб пам’ятник знесли.
Тетяна та Олександр Мамчури володіють двоповерховим будинком на вулиці 16 Липня, за парканом Рівненської дирекції «Укрзалізниці». Будівля виглядає доволі занедбано, проте Мамчури стверджують, що мешкають там, а ремонт не можуть зробити, бо потребують для цього землю у власність, яку міська рада не дає.
Свого часу міськрада пропонувала родині компроміс: замість 10 соток виділити менше — землю під будинком та кілька метрів навколо, аби споруду можна було обслуговувати. Мамчури не погоджуються, вимагаючи, як це передбачає закон, усі десять соток.
За даними кадастрової карти України, хто власник спірної землі, не визначено, бо справа досі у судах. Проте аби не дати Мамчурам можливість привласнити весь шмат землі, у 2015 році міська влада схитрувала і вирішила встановити на частині ділянки, що ближче до дороги на вулиці 16 Липня, пам’ятний знак Косміаді, рівненському художнику та архітектору. Безпосередньо пам’ятник відкрили у 2017 році — відтоді Мамчури почали судитися з міською радою та управлінням культури ще й за знесення погруддя.
Торік розгляд справи було призупинено, оскільки у касаційній інстанції вирішували, чи правомірно міський суд ухвалив призупинити спорудження пам’ятного знака. На початку вересня справа повернулася до Рівного. Мамчури тепер вимагають, щоб не лише було скасовано розпорядження міського голови про встановлення пам’ятника, а й щоб сам монумент демонтували. Чергове засідання заплановане на 6 грудня.
Олександр Мамчур свою позицію пояснює так:
— Я хочу справедливості і щоб винних було покарано. Міська влада намагалася позбавити мене власності — програла. Вони навмисне затягнули розгляд справи щодо встановлення пам’ятного знака, подавши касацію, — і теж програли. Вони тягнуть з поданням документів щодо встановлення пам’ятного знака, бо там суцільні порушення, за які можна отримати покарання. А інформацію щодо моїх вимог часто перекручують. Мене роблять монстром-олігархом, який не цінує культуру. А я хочу, щоб представники влади понесли покарання, бо вони грубо порушили законодавство.
Тарас Максименко, начальник міського управління культури:
— Позиція нашого управління не змінилася: під час відводу земельної ділянки і під час спорудження пам’ятного знака ми діяли винятково у спосіб, передбачений чинним законодавством. Це вільна від забудови земельна ділянка, яка належить громаді міста Рівного. Дивно, що справу знову повернуто до Рівного, не зрозумілі вимоги позивача. Мої адвокати ознайомилися зі справою і помітили, що позивач п’ять разів змінював позовні вимоги. Він так і не зміг визначитися, що він саме хоче зробити з пам’ятним знаком. Та й будь-яке вирішення питання щодо пам’ятного знака тепер не у компетенції місцевої влади. Це вже зареєстрована пам’ятка, яка перебуває на обліку у Міністерстві культури, а отже, на неї поширене пам’яткоохоронне законодавство, яке чітко регламентує поводження з пам’яткою — її не можна зносити чи пошкоджувати. Будь-яка зміна статусу пам’ятки тепер можлива лише за погодженням з міністерством. Думаю, погодження на знесення не буде. Та й законних підстав навіть обговорювати це питання я не бачу, але оскільки у нас демократична держава, будь-хто може позиватися.
Наше управління сприйняло позов конструктивно, адже це робочі моменти. Якщо захоче позивач зустрічатися у суді і відстоювати свою позицію, чітко сформулює свої вимоги, будемо ходити до суду, якщо треба — і до Верховного.
Це, мабуть, взагалі перший випадок за роки Незалежності, коли у Рівному судяться за пам’ятний знак. Якщо позивач говорить, що пам’ятний знак встановлено з порушеннями, мені цікаво буде ознайомитися, з якими саме. А нам, до речі, під час будівництва досить сильно заважали, розбивали опалубку, ми мусили встановити відеоспостереження.
Наскільки мені відомо, позивач має претензію на всю земельну ділянку біля свого будинку. Я, можливо, теж маю претензію на земельну ділянку на Місяці, але якщо я звернуся з таким до суду, мені нічого не вдасться. Вважаю, що у цьому випадку позов також безперспективний. Пам’ятний знак — це вже історія. Судитися з історією і за пам’ятники — дико.
А логіка міської влади, яка обирала саме це місце для пам’ятника Косміаді, очевидна. По-перше, місце було погоджено з донькою митця, по-друге, воно на дорозі, якою Косміаді у свій час ходив до робочого місця, недалеко від пам’ятного знака тепер мешкає Надія Косміаді, поряд арт-галерея на його честь. Місце доволі вдале і багатьом рівнянам полюбилося. Це острівок спокою і мистецьких роздумів на 16 Липня.
Алла САДОВНИК.
