За любов до японської анімації отримав позивний «Аніме».
- Мав 25-го лютого їхати на роботу в Англію, натомість пішов в ТрО. Початок повномасштабного російського вторгнення Михайло зустрів вдома у Рівному. На той момент йому було 22, тож обов’язку йти на службу в нього не було. Але було розуміння, що він мусить, - такою історією про молодого бійця поділилися у Рівненській ОВА, з посиланням на 104-ту бригаду ТрО.
“На другий день після початку, 25-го лютого, я прокинувся від прильоту по аеродрому. За пів години зібрався, сказав: “Мама, я у військкомат”. Вона промовчала, я двері закрив і почалапав. Наступного дня вже з речами поїхав на батальйон”, – пригадує воїн, який служить в 59 батальйоні 104 окремої бригади.
Побратими в підрозділі дали Михайлові позивний “Аніме”, бо весь вільний час він “залипав”, дивлячись японську анімацію. Так це прізвисько швидко прижилося.
“Мені здається, що на початку мене хлопці не надто розуміли. Середній вік в нас трохи за сорок, а тут якийсь пацан аніме дивиться, ігри комп’ютерні грає, на якісь відоси залипає. Я в роті наймолодшим був”, – розповідає військовослужбовець.
Нині ж йому вже 25 і прийшли новенькі, які молодші за нього, тому цей статус більше не належить Михайлові. Єдине, що не змінилося – його позитив. Він постійно намагається жартувати. Каже, що це допомагає зняти напругу в складних ситуаціях і навіть на бойових це трішки відволікає побратимів, допомагає розрядити обстановку.
“Бувають бойові виходи, коли зовсім не до позитиву, але навіть в таких ситуаціях інколи шуткував, бо треба старатися триматися в тонусі, щоб не давати шансу думкам про погане заволодіти моментом”, – розповідає воїн.
За роки служби в хлопця назбиралось чимало бойового досвіду, він побував на багатьох гарячих напрямках і як ніхто розуміє жахи війни та ціну кожного нового дня: “Я прийняв ту долю, що я можу загинути. І мені з цим легше живеться. Можу переживати, можу нервувати, коли щось робиться десь недалеко від мене, я розумію, що це може прийти й до мене. Нащо в такій ситуації будувати якісь плани?”
Часом, зізнається “Аніме”, любить десь там помріяти, але точно не будувати плани. Тому, ані на відпустку, ані на якісь зустрічі з друзями особливо надій не покладає: “Кожен день – це нове життя, не треба нікуди спішити. Живемо одним днем”.
Така життєва позиція допомагає прийняти реальність і справлятися з психологічним навантаженням, яке постійно присутнє під час бойової роботи. Окрім того, воїн намагається не давати волю емоціям коли працює на виході.
“Всю ту злість і агресію я скидаю в іграх, можна так сказати. А на війні, там на позиціях, я зовсім її не відчуваю. Я просто йду, роблю свою роботу, повертаюсь. Завжди холодна голова”, – каже захисник.
А свою роботу він знає і виконує добре. Йому не раз доводилося відбивати ворожі штурми, заводити та виводити хлопців і штурмувати. На його рахунку є і полонений, який не тільки дав цінну інформацію, а й в майбутньому допоможе звільнити з ворожого полону когось із наших.
“Аніме” відкритий і позитивний воїн, який зробив чимало для нашої перемоги. Він побував у різних ситуаціях, але навіть попри це залишив в собі добро і по-філософськи дивиться на життя, - кажуть у 104-тій бригаді тероборони ЗСУ.
