Музикою Павло Дука почав займатися, як і багато інших майбутніх його колег, ще в школі. Після школи вступив до Інституту культури, закінчивши який, пішов працювати у знаній і донині джаз-рок оркестр «Панорама», яким керував Володимир Шварцапель, де працювали відомі на той час музиканти Ігор Перчук, Лариса Канарська. Визнаний колектив брав участь в багатьох союзних фестивалях, на одному з яких — білоруському фесті «Юність Полісся», отримав гран-прі.
Музикою Павло Дука почав займатися, як і багато інших майбутніх його колег, ще в школі. Після школи вступив до Інституту культури, закінчивши який, пішов працювати у знаній і донині джаз-рок оркестр «Панорама», яким керував Володимир Шварцапель, де працювали відомі на той час музиканти Ігор Перчук, Лариса Канарська. Визнаний колектив брав участь в багатьох союзних фестивалях, на одному з яких — білоруському фесті «Юність Полісся», отримав гран-прі. На початку вісімдесятих довелося музиканту попрацювати в ресторані «Мир» разом із не менш відомим музичному світу Володимиром Жуковським в його колективі «Маскарад». А потім Павло Дука почав грати в гурті «Простір», який розважав молодь на танцях в клубі залізничників. Разом з ним грали Анатолій Тимощук (тепер відомий в Україні гітарний майстер), Олег Шаг (зараз працює з Павлом Зібровим). З часом склад команди оновився. Нові музиканти підготували музичну програму, з якою виступали на однму з гірськолижних курортів Ельбруса. Робота була сезонною, тому в травні музиканти змушені були шукати щось інше. І знайшли — в Аджарській філармонії. Знайомство з тогочасним директором філармонії було цікавим — ним тоді був колишній лідер рівенського джаз-бенду середини шістдесятих Анатолій Владико. Новий колектив «Радіус», що існував при філармонії, гастролював столицями та великими містами союзних республік, де грали у найбільших ресторанах. — Певний час ми відносились до Кемеровської філармонії, проте наша база була в Сочі. Гастролі тривали по декілька місяців, тому мешкали переважно в готелях. Надалі доля Павла Дуки пов’язана з двома містами. Наприкінці вісімдесятих він повертається до Рівного, де стає керівником колективу «Кіоск». Гурт традиційно грав в ресторанах, але, на відміну від інших, постійно в різних, оскільки був колективом «на заміну». Одним з найяскравіших моментів того колективу була участь в «Пісенному вернісажі», коли рівенських музикантів вперше показали на УТ-1. У 1989 році в Рівному відбувся всеукраїнський конкурс між колективами об’єднань музичних ансамблів, які існували в кожному місті. Гурт Дуки посідає друге місце після сильного колективу з Києва. Також друге місце Павло Дука виборює на ужгородському конкурсі «Молоді голоси», що відбувся в тому ж році. За часів незалежної України Павло Дука знову залишає Рівне та їде в Сочі, де працює у першому в місті приватному ресторані. В 1994 році Дука повертається до Рівного, аби тепер вже серйозно зайнятися творчістю. — Цього вимагав вік. Я прийшов в Палац дітей та молоді, де разом із Олександром Заходякіним, Олександром Кротіновим, Миколою Іваницьким і Володимиром Пасічником працюю в джаз-квінеті. Пізніше мене та Заходякіна запрошують працювати на студію «Політон». Там ми працювали більше з дітьми, оскільки я мав досвід роботи з ними. В 1997 році я роблю свій перший і досить успішний творчий вечір, куди запрошую багато друзів. Робили ми тоді досить цікаві проекти. Якось під старий Новий 1999 рік в обласному театрі ми спробували поєднати джаз-рок із скрипковою музикою. Через рік в Інституті культури джаз-квінтетом грали найскладнішу програму. Після того поступово почав створюватися колектив «Країна У». Щоправда, до цього у нас із Заходякіним був проект «СП М’юзік». Коли ж приєднався саксофоніст Валерій Кошин, а потім й Володимир Кардаш, то ми бачили, що це вже не «Саша-Паша», тому вирішили змінити назву. Цікавим був творчий вечір два роки тому, коли я вирішив зібрати гроші на пам’ятник відомій рівенській співачці, з якою ми працювали в «Панорамі» Світлані Грязновій.
