Нещодавно віднайшов у домашньому мотлоху свою стару куртку. Ну не те щоб стару, цілком ще можна носити. Я її запхнув кудись у метушні першого ранку війни і забув. Тепер як знайшов! Таке з кожним трапляється, і не раз. Вбравши нову-стару куртку, я вийшов на вулицю і рушив у справах. Треба було кудись покласти окуляри, і я поліз до внутрішньої кишені. Кишеня була зайнята… маскою.
Так, саме тою маскою, які ми носили із собою майже два роки, бо без масок не пускали у різні потрібні місця. Щоб ми, бува, коронавірусом не заразилися чи самі когось не заразили. Епідемія того коронавірусу закінчилася у нас о четвертій ранку 24 лютого 2022 року. Я з того часу про ті маски жодного разу не згадав, якби не оця стара куртка, яка нагадала колишнє життя. Життя, в якому ми боялися якогось невідомого вірусу та ще багато чого іншого. І не здогадувалися, які ми були тоді щасливі. Тепер що? Тепер усі вже звикли до того, що лягаючи спати слід прощатися з усіма, бо під ранок у твою оселю може влучити ворожа ракета чи її уламок. Нічого, живемо якось. Забули про той коронавірус і вже не реагуємо на попередження про небезпеку нового його різновиду. На тих одинаків та одиначок, які ходять нині у масках, дивимось як на… Ну, ви зрозуміли, як на законослухняних громадян. Бо добре знаємо, що таке справжня небезпека. Знаємо, що нам доведеться ще невідомо скільки жити під ризиком бути вбитими ворожою зброєю. І немає у світі такої маски, яка б від цього убезпечила. Про все це я думав, розглядаючи маску, що майже два роки пролежала у кишені старої куртки. А потім… залишив ту маску у кишені. Нехай лежить — може, війна колись закінчиться так само раптово, як закінчився коронавірус?