Виявляється, смішити обивателя здатні не тільки представники діючої влади. Гідну конкуренцію їм складають активісти опозиційного табору. Днями лідер соціалістів Олександр Мороз заявив, що понад 300 найвідоміших у країні людей перебувають у масонській ложі. І навіть відкрив завісу таємниці, назвавши деякі імена, серед яких — керівники силових відомств, перший президент України і перша леді країни.
Якби не Олександр Мороз — не бачити б Великому пріорату Ордену Святого Станіслава в Україні такої рекламної кампанії. Ось вже декілька днів — тільки й розмов про доморослих масонів. Відверто сказати, «УК» стало відомо про масонську змову дещо раніше, ніж широкій громадськості — якраз після виходу книжки Едуарда Ходоса «Бенкет під час Кучми». Це не перший літературний досвід харків’янина Ходоса з розвінчання єврейських змов. У даному випадку автор показав усю зловредність окремих лідерів свого народу на прикладі українського підрозділу Ордену Святого Станіслава. Погортав я книжку, насолодився численними фото відомих країні людей у бантиках-орденах і …відклав книжицю на дальню полицю. У нас у країні і без єврейських змов весело. Проте час показав: недалековидно я вчинив, міг же вберегти країну від підступів сіонських мудреців раніше за лідера соціалістів. З початку тижня всі ЗМІ тільки й робили, що тріскотіли про таємне масонське товариство, переважно обмежуючись цитатами Сан Санича. Думкою головного змовника — Великого Пріора Ордену Святого Станіслава в Україні шевальє Павла Вялова ніхто й не цікавився. Опозиція потребувала розсекретити таємне товариство, назвати імена його членів. А їх, власне, ніхто й не приховував. На сайті Ордену всі вони — при параді і з описами подвигів. Але, оскільки автору не байдужа доля батьківщини, я вирішив вивідати підступні плани змовників, вирушивши у саме що не на є масонське лігвище. Просто зателефонував за вказаним телефоном і через годину зустрівся з шевальє Вяловим. Це сталося аж ніяк не в стародавньому замку, а в адмінбудинку зав оду «Кінап», що на вулиці Фрунзе в Києві — у безпосередній близькості з Пташиним ринком. Павло Вялов висловив свій подив подіями навколо очолюваного ним Ордену, а висловлюючись мовою простолюдинів — громадської організації, зареєстрованої Мін’юстом у 1999 році. Головний напрям діяльності — відродження традицій лицарства і доброчинної діяльності. Тут на ваше бажання і за ваші ж гроші створять фамільний герб, простежать в архівах корені вашого роду — того і дивися, серед пращурів князь якийсь відшукається. Але це, так би мовити, другорядне. А головне — Орден прагне об’єднати у своїх лавах людей, які зробили чимало доброго для батьківщини і бажають затвердитися на ниві добродійності. Павло Іванович демонструє список установ, здебільшого це дитячі інтернати, яким була надана допомога — за три роки існування на мільйон вісімсот тисяч гривень. Цікавлюся: як стають членами Ордену й одержують нагороди (їх всього п’ять щаблів — від Лицарського Хреста до Великого Хреста з Великим Орденським Перев’язом). Виявляється, для цього варто заручитися рекомендаціями чотирьох кавалерів Ордену і подати заявку на вступ. Фактично рішення приймає одноосібно Павло Вялов, обов’язково погодивши кандидатуру з головним — лондонським офісом. Після цього в Андріївській церкві проходить обряд посвяти і все — ви відтепер кавалер, а на грудях у вас — важкий Орден. А що — річ гарна, з такою і на офіційний прийом не соромно піти, і даішник навряд чи оштрафує. Ось тільки мучать сумніви: чи не потрапить слідом за цим довірливий кавалер у сіті підступних масонів? Павло Вялов надає для вивчення стандартну анкету здобувача кавалерського звання. Стиль анкети старорежимний. Цитата: «Я маю намір доброчесно служити цілям Ордену... я урочисто обіцяю вірно дотримуватися Статуту Ордену, підпорядковуватись Великому Магістру та іншим вищим за рангом членам Ордену...». А це як розуміти: коли завтра Великий Магістр пошле брати пошту-телефон-телеграф? Вялов у відповідь пред’являє статут. А в ньому все ті ж слова про добродійність і розвиток духовності. Ніяких революційних цілей і методів, ніякого духу сіонізму. До слова, в ордені іудеї присутні, але з десяток, не більше. Восени — обов’язково кавалерів і кавалерш скликають на бал. Орендують зал пансіонату в Пущі Водиці. Не всі члени Ордену на ньому бувають — взагалі, в організації дисципліна кульгає — торік приблизно 150 орденоносців прийшло. А з друзями-дружинами-коханками на круг вийшло три сотні. А що: дуже мило — всі у фраках і вечірніх сукнях, це вам не в шинок завіятися. І все ж мене продовжували гризти сумніви. У нашій країні без прибутку ніяка добродійність не обходиться. Може, за одержання ордена варто викласти кругленьку суму? Вялов стверджує, що нікого до фінансових пожертв не примушують. Навіть вступні 100 доларів і щорічний внесок 150 доларів ні з кого насильно не вимагають. І справді: спробуй зажадай із генпрокурора або шефа податкової! Ну а хто зробить внесок на допомогу сірим-убогим, про їхнє використання дається детальний звіт. «Не розумію, — ремствує Павло Вялов. — Кому ми заважаємо? Ось, «Золота фортуна» придумала декілька десятків різноманітних орденів, є церковні нагороди, є звання «Герой України». Ми чим гірші?». І справді: слов’янина хлібом не годуй — дай на лацкан щось начепити. Ну нехай собі носять сильні світу цього хрести Святого Святослава. Не все ж їм у довічних званнях мецената року від «Золотої фортуни» ходити. Мене ж у всій цій «масонській» історії насторожує одне: багато генеральських погонів на фотографіях кавалерів Ордену. Один із колег не полінувався підрахувати кількість генералів, що кавалерствують: аж 90! Без малого — третина чисельного складу Ордену. Це ж за які такі заслуги? Павло Іванович пояснює: генерали багато корисного зробили для батьківщини, вірою і правдою служать вітчизні. У числі відзначених нагородою генералів значаться Юрій Кравченко, Микола Азаров, Святослав Піскун, Юрій Смирнов, Юрій Радченко і три заступники шефа СБУ. Признаємося, не всі з цього списку асоціюються з доблестю і честю. Але ж у Великого Пріора може бути свій погляд на роль і місце цих персон. Але цікаво те, що той же глава СБУ Володимир Радченко був зарахований в лави кавалерів незабаром після призначення керівником спецслужби і міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов — також. Може, не варто було поспішати — нехай проявлять свої чесноти, а вже потім — Хрест їм на шию! Або навпаки — того й дивись, завтра Генпрокуратура або парламе нтські пінкертони нададуть докази причетності Юрія Кравенка до зникнення Гонгадзе — негарно може вийти… Тут Павло Іванович непохитний: «Якщо таке станеться — будемо Кравченка виключати. Але взагалі-то я до нього добре ставлюся. Ця моя особиста думка, як громадянина України». Так чому все-таки під стягом Ордену зібралося стільки генералів: їм що, державних нагород не вистачає? Зі слів Павла Вялова виходить, що генерали — велика підмога в справі добродійності. Наприклад, митники, трапляється, конфіскують всяку потрібну сиротам контрабанду. От тут Павло Іванович і звертається до генерала-кавалера з проханням. Так, наприклад, Ордену пощастило придбати 1000 конфіскованих дитячих пальтечок, майже задарма — по 12 гривень штука. Усе сиротам дісталося. Я хилю до свого: а горілку конфісковану купити можете? Не те, щоб її дитячому інтернату заспонсорити, а продати з вигодою і на виторг м’яких іграшок накупити? Ніяк не можна — устав громадської організації забороняє заняття комерцією. Щоправда, Павло Іванович має деякий приватний бізнес. Втім, нічого значного, як він стверджує. Так, декілька фірм, навіть зубожілого заводика немає. У деталі не вдається. І через усю нашу бесіду червоної ниткою проводить ідею: ніякими змовами, ніякою політикою в Ордені й не пахне. «Це скоріше клуб за інтересами, — говорить шевалье. — Збираємося, спілкуємося. Хтось собі бізнес-партнерів знаходить, у мене хороші контакти з італійцями, вони вже ведуть ділові переговори з деякими Кавалерами Ордену, що мають власний бізнес». От і добре — нехай собі бізнесові тертки на балах труть, питання вирішують. Але товаришам генералам що в цій кампанії робити? Негарно виходить, добродії офіцери. А то ж дивись, доведеться якомусь Кавалеру з лампасами порушити справу на Кавалера з цивільних. А той, візьми, і прийди на допит з Хрестом на шиї — як в очі товаришу по Ордену дивитися будете? А ордени краще державні одержувати, якщо є за що, звісно. Тим більше, що незабутнього Л.І.Брежнєва вам за їхньою кількістю не обігнати. Може, краще вже іменну зброю колекціонувати? А що — перспективна ідея: заснувати Орден Дядька Кольта. Я, наприклад, із задоволенням у нього вступлю. Щоб у разі чого було чим відстрілюватися від підступних масонів.
