Майже домашній кінотеатр

Декілька років тому важко було уявити, що у занедбане приміщення колишньої радянської установи "Рівневідеокіно", де плівки з кінокласикою прогнивали у сирих підвалах, таки повернеться кінематограф. Щоправда, не такий великий, як колись, але все ж це кіно. У знаковому для кіномана місці днями презентували кіноклуб із малозрозумілою для звичайної людини назвою "Gonzo". Кінотеатром новинку принципово не називають — мовляв, з такими закладами новий кіноклуб, окрім екрана, проектора та м'яких стільців, не має нічого спільного…

Звісно, мова йде про наповнення кінотеатрів, тобто фільми. Якщо два професійні великі кінотеатри на 99 відсотків орієнтовані на масове, переважно голлівудське кіно, то засновники "Gonzo" планують показувати винятково альтернативне, фестивальне, тобто, "артхаусне" кіно. Щоб продемонструвати усю свою серйозність, на відкриття клубу запросили культового режисера українського арт-хаусу Олександра Шапіро. Подібних майстрів, зокрема, й учасника канського фестивалю Сергія Лозницю, тут планують запрошувати й надалі. Але це у планах. А починалася історія кіноклубу ще років п'ять тому. Тоді директор відомої у місті мережі музичних магазинів "Muzon" на ім'я Андрій вирішив здійснити свою мрію та створити щось для любителів якісного кіно. Був взятий в оренду та відремонтований демонстраційний зал "Рівневідеокіно", встановлено 47 м'яких стільців, екран та професійний проектор. Важко сказати, що завадило міні-кінотеатру запрацювати тоді, але чотири роки усе це припадало пилом. Побачити перших глядачів кіноклуб отримав шанс тоді, коли доробити почате вирішила група молодих людей-ентузіастів. Об'єднавшись з керівництвом "Muzon", вони власними силами зробили ремонт — чистили стільці, шпаклювали стіни, потім їх розмальовуючи, приносили з дому старі речі для антуражу. Очолив команду любителів кінематографа Роман Сумко — за освітою маркетолог, працював у Києві в продакшн-студії, асистував режисерам у зйомці реклами. Тоді ж, як розповідає сам, познайомився з головними діячами професійного та аматорського кінематографа.

	Фото Олександра Поліщука

Директор кіноклубу Сумко зізнається, що заробляти на кіно при ціні квитка у 25 гривень навряд чи вдасться, більше фінансового зиску може бути від облаштованого у клубі бару. Власне, він вважає, що це місце повинне стати не просто залом для перегляду фільмів, а "місцем збору" молодих і активних рівнян — поспілкуватися, покористуватися wi-fi, купити щось у барі. Назва "Gonzo" пояснюється не лише перекладом з англійського сленгу як "чокнутий", а й терміном "гонзо-журналістика" — суб'єктивним методом висвітлення події, де журналіст є активним учасником. Тому девізом кіноклубу обрали англійський вислів "You are involved" ("Ти включений", "Ти приєднаний"). При всьому позитиві для молоді, поява "Gonzo" саме у будівлі "Рівневідеокіно" є неабияким для його засновників ризиком. Адже обласна влада давно наголошувала, що планує на цьому місці побудувати великий адміністративний центр. Але поки влада, очевидно, шукає інвесторів, ентузіасти показуватимуть кіно. Днями у кіноклубі демонструють фільм французького письменника та режисера Фредеріка Бегбедера "Любов живе три роки" та іспанський мультфільм "Чіко і Ріта".