Лист до російського друга
Привіт! Пишу тобі після відбою повітряної тривоги. Ти знаєш, що таке повітряна тривога? Ти бачив немічних бабусь та малих дітей, які спускаються до підвалу під виття сирени? Це відбувається на Ювілейному, там, де ти виріс, де ми разом вчили алгебру та слухали рок-н-рол. Ти після школи пішов вчитися на офіцера і відслужив своє у радянській, а потім російській армії. Ти вже двадцять років у запасі, але ти все одно російський офіцер.
Хоча про що це я? Які ви офіцери? Сидите тепер перелякані і мовчите, засунувши в жопу свої язики! Тихцем розповідаєте анекдоти про Путіна, але коли що завжди будете раді його успіху. Я нічого не казав тобі 1992-го, коли твоя армія напала на Молдову і окупувала частину її території, я нічого не казав тобі, коли твоя армія зробила те ж саме у Грузії. Я не дорікав тобі за те, що твоя армія захопила українські Крим і Донбас.
Востаннє ми бачились навесні 2014-го у Києві. Я повів тебе на ще не догорілий Майдан і все тобі показав та розповів. Чи розповів ти це своїм друзям та колегам? Чи намагався зробити так, щоб вони знали правду? Це вже не має значення. Тому що всі ви завжди все добре знали, прикидаючись дурнями перед усім світом. І тепер ви, російські офіцери-ветерани, теж будете казати, що нічого не знали?
Вчора мій син взяв до рук автомат, щоб вбивати росіян. Так і сказав. І таких, як він, у нас сотні і сотні тисяч. І вони вбиватимуть тих, хто прийшов з війною на нашу землю. Тих, кого ти, можливо, навчав колись стріляти.
Коли треба, автомат візьму і я, хоча служив у стройбаті і стріляти не вмію. Але думаю, що пацани справляться і без мене. Тому що вони пішли захищати свою землю, свою Україну! А за що воюють ваші пацани? Отож… Тому ми точно переможемо. Бо ми за Україну, а ви за Путіна!
І давай не будемо один одного обманювати. Ти, мій єдиний друг дитинства, тепер став моїм ворогом. Якщо це не так – доведи це справами! Ти ж офіцер чи як?
Микола Несенюк
