На одній з молодіжних «тусовок», коли мова зайшла про фотографічне мистецтво, одна з учасниць здивовано запитала: «А хіба Рівне не є фотографічною столицею?» Вигаданий кимось з фотохудожників, цей вислів став справжнім чиновницьким штампом, без якого не обходилась жодна фотографічна урочистість. У самих же фотографів вислів «столиця фотографії» сьогодні викликає іронічну посмішку. Маючи багато, хоча й не найбільше в Україні, творчих фотографів та ініціативних фотоорганізаторів, Рівне натомість майже не має владної або ж спонсорської підтримки, яка б відповідала почесному званню «фотографічна столиця».
За часів незалежності саме фотографічне мистецтво стало лідером творчого життя міста, жодна з інших сфер мистецтва не розвивалася тут настільки динамічно та прогресивно. Як згадує голова обласної організації Спілки фотохудожників Едуард Хитрий, саме у Рівному на початку 90-х з’явилася перша фотогалерея, тут же відбувся у 1996 році й один з прем’єрних українських фотосалонів. Бурхливий розвиток фотоклубу «Час» сприяв тому, що поступово у місті про свою творчість почало заявляти все більше людей. З часом це посприяло організації двох міжнародних фотоконкурсів під егідою Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP) — фотобієнале «Рівне» та «Фотовернісажу на Покрову». А також тому, що вже 11 рівнян мають почесне звання «художника FIAP». Більше — 15 — лише у Львові. Але велика кількість фотографів не свідчить про розвиток самої фотографії. — Я гадаю, Рівне вже не є столицею фотографії у сенсі організаційному, — наголошує Едуард Хитрий. — Нині сильно «підтягнулися» інші міста. Розвиток фотографічної справи без масштабної допомоги влади неможливий, адже якщо щось фотографи і роблять, то все — за власні гроші. А вічно так тривати не може. У мистецькому плані, я думаю, фотографія у нас також не розвивається. Так, фотографів багато, але всі вони намагаються встигнути усюди — бути і репортерами, і рекламними фотографами, і весільними… А ось спробувати заглибитись у якесь явище серйозно, тобто відзняти серію робіт на будь-яку тему, яка б потребувала значних зусиль та часу (така тенденція характерна американській та європейській фотографії — авт.), у нас ніхто не хоче. Те, що Рівне колись було лідером, підтверджує і його молодший колега Олександр Майструк: — Раніше Рівне було винятковим і посідало лідируючі позиції. У фотогалереї щомісяця відбувалися виставки з різних куточків світу, відбувалися міжнародні фотосалони. При цьому Майструк жартує, що незабаром «тих людей що називають себе фотографами, буде більше, ніж бажаючих фотографуватися і дивитись фото». Нині, за словами деяких досвідчених фотомайстрів, до них телефонують багато українських митців і просять допомогти організувати виставку у Рівному. При цьому автори світлин мають дуже мало площ для персональних виставок, тому змушені виставлятися у бібліотеках, коридорах торгових центрів, навіть фойє кінотеатрів, де умов для повноцінних професійних експозицій (світло, стенди) немає жодних. Відкрита у 1993 році підвальна галерея «Час» має постійні проблеми через вогкість. Велика виставкова зала, яку планували відкрити у міському будинку культури, надовго «законсервована» разом із самим будинком. Одним з небагатьох належних виставкових місць є арт-кав’ярня «Сальвадор Далі». Засновник галереї, кавовий підприємець Олександр Купчинський каже, що ставлення влади до фотомистецтва залишає бажати кращого: — Мені ця справа не набридне, хоча тільки на ентузіазмі розвивати культуру неможливо. Але погано, що ніхто з влади цим питанням не «хворіє». На відкриття виставок у «Сальвадор Далі» доводиться ледь не силою чиновників затягувати. Ще один ентузіаст фотографії, організатор «Фотовернісажу на Покрову» та видавець великої кількості фотоальбомів про Рівне та область Олександр Харват наголошує, що фотографія може і повинна стати туристичною «фішкою» Рівного: — Для цього владі потрібно зробити три речі. Насамперед сприяти організації міжнародних фотосалонів — на них, зокрема, планують приїжджати учасники та переможці з інших країн. Часто говорять, що Фотовернісаж — це приватна ініціатива, але робити такий конкурс самому дуже складно. Друге — це масштабні міжнародні пленери, цікаві світлини з яких потім можуть з’являтися на будь-яких конкурсах чи у фотоальбомах. У нас є цікава для іноземців місцевість — Полісся. Але дуже важливо — і це третє питання — відкрити велику міську галерею. Інші міста, за словами Харвата, гучних «ярликів» не мають, але роблять відчутні кроки у розвитку фотомистецтва: — Я був вражений, коли приїхав в Суми. Щось було чути про це місто як про фотографічне? А там існує муніципальна галерея на три зали. А у Хмельницькому влада знайшла десь 800 тисяч гривень і відкрила Музей фотографії — у колишньому приміщенні банку. Чомусь у інших містах влада сприяє розвитку саме цього виду мистецтва. А у нас чиновники жодного разу не були ініціаторами фотографічних проектів. Щодо терміну «столиця фотографії», то приємно, коли так тебе називають фотографи з інших міст, а не ми самі себе маємо хвалити.
