Михайло Поживанов: «Якщо бажання є, то працювати ніщо не заважає»

1264 0

Чим дрібніше питання, тим на більш високому рівні його потрібно вирішувати. Ця класична фраза народилася ще за радянських часів, коли пересічні громадяни шукали управи на слюсаря з ЖЕКу, який місяць не приходив ремонтувати кран. І досі, за статистикою, третина скарг, з якими громадяни звертаються до депутатів, мера і навіть Президента, стосуються житлово-комунальної сфери. Це ті проблеми, які ми бачимо щодня, від яких страждаємо постійно і які найбільше впливають на нашу думку про місцеву владу.

Саме тому житловокомунальне господарство завжди вважалося чи не найвідповідальнішою (і чи не найскладнішою) галуззю, яку потягне далеко не кожен політик. А тим паче, якщо йдеться про столицю, де масштаби цього господарства такі ж величезні, як і проблеми. Наприкінці минулого року, коли відбувся перерозподіл обов’язків між заступниками мера Києва, кураторство управління житлового господарства, управління комунального і готельного господарства і туризму, а також управління з надзвичайних ситуацій, лягло на плечі Михайла Поживанова. Досвід попередньої роботи, а також депутатська практика дозволяють йому бути досить компетентним фахівцем у цих галузях. Експерти, які стежать за переміщеннями в київській адміністрації, розглядають нові обов’язки Поживанова як зміцнення його позицій в ієрархії міської влади. А сам заступник голови Київської міськради більше зосереджується на тому, що відповідальність відтепер зростає іще більше, оскільки житлова і комунальна сфера — під пильним наглядом не тільки мера, але й мільйонів мешканців столиці. — Михайле Олександровичу, напевно, ті, хто приїздить до столиці в гості з інших міст України, можуть сказати, що мешканцям столиці ще гріх жалітися — і будинки, і подвір’я, і під’їзди перебувають у значно кращому стані, ніж будь-де. Ви також можете порівняти, оскільки з проблемами житлово-комунального господарства стикалися майже щодня. Чи можна сказати, що в Києві тих проблем менше? — Об’єктивно кажучи, стан житлово-комунального господарства столиці справді є кращим, ніж в інших українських містах. Насамперед, це пояснюється тим, що кияни більш справно сплачують квартирну плату, заборгованість менша. Однак це зовсім не означає, що столичні проблеми в цьому сенсі значно легші, ніж у регіонах. На жаль, плата за квартиру становить лише 60% тих коштів, які необхідні житлово-комунальним господарствам для утримання житла в належному стані. Решта 40% коштів покривається з інших джерел. Єдиним порятунком тут є ініційована мером Києва Олександром Омельченком програма «Мій дім, моє подвір’я». — Здається, така програма існує нині тільки в столиці. — Так. Це загальноміська програма, яка фінансується з районних бюджетів. Фактично, це є дотація житлово-комунальному господарству в розмірі 80-90 мільйонів гривень на рік, які йдуть на проведення ремонтів фасадів, дахів, заміну ліфтів, облаштування подвір’їв. — Нині в столиці впроваджується «Комплексна програма реформування та розвитку житлового господарства міста Києва на 2003-2005 роки та на період до 2010 року». Яка основна ідея реформ? — Основна мета цієї реформи — запровадження ринкових механізмів у цьому секторі та більше залучення громад до вирішення проблем житлово-комунального комплексу. За останні десять років ситуація в цій галузі докорінно змінилася. Люди отримали у власність свої квартири, і це вже не державне житло. Однак чимало питань так і залишилося нерозв’язаними. Наприклад, хто є власником будинку, в якому 70% квартир приватизовані? Хто має здійснювати, скажімо, ремонт під’їздів? Власники? Держава? Комплексна програма здійснюватиметься у шість етапів. Передбачено, зокрема, залучати недержавні структури до управління та обслуговування житлового фонду, переглянути функції ЖЕКів, а також поступово перетворити комунальні підприємства у відкриті акціонерні товариства з контрольним пакетом акцій у власності територіальної громади. — Чи супроводжуватимуться такі зміни зростанням витрат громадян на утримання свого житла? — Одразу скажу, що тарифна політика в цьому секторі також має зазнати змін, хоча на нинішньому етапі неможливо встановити квартирну плату на рівні 100% відшкодування усіх витрат, оскільки значна частина населення не зможе її сплачувати. Але важливо зробити так, щоб люди знали, за що вони платять, за які надані послуги. Чи вони платять за воду, якою користуються, чи і за ту воду, яка витікає із неполагодженої теплотраси, наприклад? І якщо ви сплачуєте за гарячу воду, то чи справді вона має 52 градуси, як передбачено правилами? Чи вона має 30 градусів, і ви змушені чекати, поки з вашого крана витече десь із кубометр води і вона зрештою нагріється? Крім того, один метр житлової площі у так званих хрущовках не може коштувати для її власника стільки само, як і для власника квартири в новобудові. В Києві, за розпорядженням мера Омельченка, з 2000 року впроваджені диференційні тарифи на квартирну плату в розмірі 40-58 коп. за 1 квадратний метр загальної площі, залежно від характеристики житлового фонду та наявного інженерного обладнання, зокрема ліфтів. — Також хотілося б знати вашу думку щодо стихійних перебудов у нових та старих будинках. Вже було кілька випадків руйнування споруд внаслідок таких «ремонтів». — Я скажу, що в Росії це проблема вийшла вже на загальнодержавний рівень, і нею опікується сам президент. У Києві минулого року був інцидент, коли обвалився фасад будинку на Великій Васильківській, в самому центрі міста. Це було спричинено проведенням внутрішніх робіт з перебудови. Той випадок став поштовхом до посилення контролю в цій галузі. Є приклади, коли власники житла вибивають ніші в несучих стінах, ховаючи батареї. Або над будинками надбудовують мансарди. Дивишся — а вже за рік по всьому цьому будинку пішли тріщини. Були випадки, коли деякі заступники районних голів підписували дозволи на перебудову, не питаючи власників квартир у цьому будинку. Мовляв, власником будинку є ЖЕК. Я виступаю проти таких дій. Всі перебудови мають узгоджуватися із сусідами, бо вони є співвласниками будинку. — Здається, що більшість проблем, які ви окреслили, є актуальними не тільки для великих, але й для малих українських міст. — Так, проблеми житлово-комунального господарства є універсальними, бо всі ми, зрештою, живемо за одними законами і в одних економічних умовах. Хоча можливості столиці дозволяють залучати більше коштів на розробку і запровадження комплексних програм та реалізацію міжнародних проектів. Сподіваюся, що досвід Києва буде цікавий і регіонам. Вирішити ці проблеми в цілому нам допоможе тільки прийняття нового Житлового кодексу, якого ми з нетерпінням чекаємо від Верховної Ради України.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також