Чи знаєте ви, що історично донедавна комуністи були у Франції однією з наймогутніших політичних партій? Що впродовж понад трьох десятиліть за кандидатів від комуністів голосував кожен п’ятий французький виборець? Так воно і було – після другої світової війни французькі комуністи становили чималу загрозу для буржуазної Франції. Аби ліквідувати цю загрозу, довелося зробити країну із парламентської республіки президентською. Задум був простий – за такої системи комуніст ніколи не стане президентом.
Сталося це 1958 року, після чого Французька республіка почала виходити з економічної кризи. Але комуністи не заспокоїлись – на президентських виборах 1969-го кандидат від комуністів Жак Дюкло набрав понад двадцять відсотків голосів і ледь не пройшов у другий тур. На наступних виборах комуністи об’єднались із соціалістами і їхній кандидат Франсуа Міттеран став президентом. Він не став проводити комуністичних перетворень і дуже розчарував керівництво СССР. Після чого комуністи знову пішли на вибори самостійно, і їхній кандидат Жорж Марше отримав 15 відсотків на виборах 1985 року.
Про все це я дізнавався тоді з наших газет, які писали, що французи лише того й хочуть, аби привести комуністів до влади. І це підтверджувалось результатами французьких виборів. Тоді я думав, що це схоже на правду, що у Франції і справді чимало прихильників комунізму. І ці прихильники виглядали досить симпатично – газета французьких комуністів «Люманіте» вільно продавалась у всіх газетних кіосках нашого міста, переклади з неї нам задавали викладачі французької у школі та інституті. Тож я мав нагоду побачити, що комуністична преса може бути не такою, як газети «Правда» чи «Радянська Україна».
Потім мені стало якось не до Франції, тому я відверто прогавив момент зникнення французьких комуністів. А коли згадав, був вже початок дев’яностих, саме тоді колись могутня партія французьких комуністів втратила свої позиції і має нині вплив менший за партію гомосексуалістів чи як вона там називається. На той момент я сам вже був депутатом і розумів, що пропажа французьких комуністів сталася не тому, що змінилися французькі виборці. Причиною було припинення фінансування. Того самого, на яке утримувались партійні організації, видавалися газети, організовувалися виборчі кампанії. Московським керівникам наприкінці вісімдесятих вже не було чим платити французьким комуністам, та й потреби такої вони не відчували. Отак комунізм у Франції і закінчився. Хотів написати назавжди, але згадав причину, з якої я взявся описувати пригоди Жака Дюкло та інших французьких комуністів.
Причина дуже цікава – у Франції є тепер інша партія, яка регулярно набирає на президентських виборах близько двадцяти відсотків, а на останніх двох кандидатка від цієї партії Марі Ле Пен виходила до другого туру. Чому ні? Московських грошей стало більше, ніж було за часів комуністів. Тому ті двадцять відсотків французів, які хочуть все, одразу і надурняк, мають за кого голосувати.
Цілком вірогідно, що московській владі може найближчим часом знову стати не до французів. Але ненадовго. Упевнений, що з часом у Франції виникне ще одна партія, яка обіцятиме все, а за її кандидата голосуватиме кожен п’ятий. І так буде доти, коли у московських спонсорів будуть на це гроші.
