Вперше я ці портрети побачив ще коли навчався у молодших класах – на сусідній вулиці тоді саме збудували нову міську лазню, де, на відміну від тої, що біля базару, не було черги. Щораз, йдучи до згаданого комунального закладу, я намагався упізнати хто саме прикрашає вхід до тої школи. З двома все було очевидно – довгі вуса одного свідчили, що це не дуже схожий на себе Шевченко, а густі бакенбарди на щоках другого допомагали упізнати теж не дуже на себе схожого Пушкіна. Ким були двоє інших з короткими борідками клином, я у наступні півстоліття так і не здогадався. Хоча міг би – директором тої школи певний час був мій приятель по педагогічному інституту. Але якось не здогадався запитати. А може і він цього не знав, бо портрети ці на стіні були ще до нього. Загалом ті двоє цілком могли зійти за Чехова та Тургенєва. Або за когось іншого.
Учора я трохи наблизився до розгадки – проходячи повз ту школу побачив на місці скульптурного обличчя з бакенбардами порожнє місце. Це означало, що адміністрація подбала про очищення закладу освіти від зображення ворожого поета. Всі інші, тобто Шевченко та два невідомих, залишились на місці. Це значить, що там зображені не вороги. А може теперішні педагоги, подібно до мене, теж не можуть здогадатися хто це такі. Головне – Пушкіна, якого можна було упізнати, таки прибрали!
