Не було для мене у дитинстві речі, цікавішої за географічні атласи. Я був ладен годинами роздивлятися усілякі мапи від географічних до політичних. Уявляти собі як виглядають далекі гори та океани, незвідані міста та держави. Інколи ці мапи мене дивували – в одних міста та країни називалися так, а в інших інакше. Навіть найвища гора у світі звалася то Джомолунгма, то Еверест, то знову Джомолунгма…
Та найбільшою географічною загадкою завжди була для мене «Єврейська автономна область» у складі Російської федеративної соціалістичної республіки зі столицею у місті Біробіджан. Знаходилась та область десь на Далекому Сході ближче до Китаю.
Що там було робити євреям? Це запитання докучало мені малому але я соромився про це когось запитати аби не засміяли. Або не відповіли суворо і водночас підозріло: «Так нада!».
Євреїв навколо мене завжди вистачало. Але я жодного разу від жодного із них не чув жодного слова про Біробіджан. Про Тель-Авів – будь ласка! Про Єрусалим – скільки завгодно! Про Нью-Йорк чи Лос Анджелес – широко і докладно. Не кажучи вже про чарівний Київ!
Вже потім, вже дуже дорослим, я довідався, що оцю «єврейську область» у нетрях Сибіру створив колись Сталін аби переселити туди усіх євреїв. Але не встиг – помер! А область із Біробіджаном так і залишилась. Щоправда євреїв там, думаю, менше аніж у Зімбабве, але це таке!
Мені інше цікаво – чому цю «область» досі не перейменували? На місці наших євреїв я був би цим занепокоєний…
Микола НЕСЕНЮК.
