Інколи під настрій слухаю бітлів. Хто не знає, це така британська музична група, яка була шалено популярна в роки мого дитинства. Тепер їхні пісні, ще в дитинстві прослухані мною сотні разів і знайомі з першого до останнього акорду, допомагають покращити настрій. Останнього разу не вийшло – під час мого слухання бітлів заревів сигнал повітряної тривоги. Спочатку сприйняв це з гумором – пісні бітлів як тільки не обробляли і на чому тільки не виконували, а ось зіграти їх під акомпанемент сирени досі ніхто не здогадався.
А потім згадав, що дика популярність бітлів та інших британських виконавців в Америці 60-х років мала не лише музичні причини, а точніше – зовсім не музичні. Причиною було скасування у Великій Британії загальної військової повинності у 1960 році. Бітлам тоді було саме по вісімнадцять і замість того, щоб два роки бігати полігонами вони грали на музичних інструментах. У Штатах же військовий призов скасували лише 1972 року. Ось вам і секрет успіху юних британських музикантів. Подумав я і про те, що бітли, особливо їхній лідер Джон Леннон, у ті самі шістдесяті роки та пізніше активно «боролися за мир», закликаючи до миру у своїх піснях та публічних виступах. Дурні вони були тоді. Не розуміли, що за мир слід боротися не піснями і гаслами, а озброєнням, озброєнням і ще раз озброєнням. Дурними були тоді не лише бітли, а й усі інші добрі люди, які вважали, що війни більше не має бути. І не помічали, що війни у світі не припинялися ані на мить лише їх особисто не зачіпали. Ми теж так думали. Тож тепер маємо слухати музику на фоні завивання сирен повітряної тривоги. Щоб ті к@ц@пи повиздихали!
