У ті часи існувала так звана «санавіація» – спеціальний авіаційний підрозділ, літаки якого доставляли хворих, що потребують негайної допомоги, із дальніх районів Полісся до обласного центру. Одного разу до лікарні десь з-під білоруського кордону привезли літаком жінку, яка потребувала термінової операції. У лікарні якось не подумали, що хвора перед тим багато років вела максимально близький до природи спосіб життя, тобто практично не милася. А що? Не миються ж звірі в лісі і нічого! Живуть собі і розмножуються. Згадана пацієнтка теж активно розмножувалася аж поки не опинилася при смерті. Перед операцією її, як і належить, помили у теплій ванні змивши шар бруду, який багато років покривав тіло слабої виконуючи функції шкіри. Опинившись без цього захисту поліська пацієнтка відчула моментальне підняття температури тіла до сорока з чимось градусів і зомліла ледь не померши від чистого повітря, до якого її шкіра виявилась непристосованою.
Врешті все закінчилось благополучно – лікарі привели хвору до тями та успішно прооперували. Чи стала вона після цього митися чи, повернувшись до рідного села, знову заросла брудом, мені невідомо.
Вперше я згадав про це коли приїхав до Полісся після інституту працювати вчителем. На моє запитання де тут у них баня чи інше місце, де можна помитися теплою водою, колеги-вчителі промимрили щось незрозуміле. На щастя, я щосуботи їздив до Рівного де мився у ванні та ходив у баню так і не використавши слушної нагоди з’єднатися з природою. Саме тому мене дещо напружують оці нестрижені газони посеред міста…
