Півстоліття тому один із тодішніх наших класиків сказав, що можна піти і до безплатного лікаря коли тебе не цікавить результат. Нагадаю, що тоді офіційно платної медицини не існувало взагалі, але заплатити доктору неофіційно вважалося нормальним. Але не для всіх. Більшість висиджувала довжелезні черги у поліклініках, сподівалась на безкоштовні ліки і таке інше. У підсумку хворобу перемагала не безплатна медицина, а наше природне здоров’я. Або не перемагало…
Те ж саме відбувається у нас із політикою. Аби бути кудись обраним під час відкритого і прозорого голосування потрібні дві умови. Перша – безсоромно брехати. Не тому, що є бажання обманути бідолашних виборців, а тому що інакше не можна.
Спробуйте висунути свою кандидатуру у яку-небудь раду чи на якого-небудь голову і потім розповідати людям про закони макроекономіки, яких ви прагнутимете дотримуватись у разі обрання. У підсумку ви гарантовано одержите свої пів-відсотка голосів і це у найкращому випадку. Так робити дурних нема, тому всі без винятку кандидати і всі без винятку партії, які на щось реально розраховують, мають змагатися поміж собою у зухвалій брехні. Інакше не проголосують.
Запитаєте, а як же партія «п’ять – десять» чи як там її? По-перше, ті «п’ять-десять» теж брехня, бо насправді все набагато складніше, по-друге, навіть ці дві цифри заздалегідь втомлюють виборця складністю своєї конструкції. Бо тут треба думати, а не сліпо вірити. А думає у нас меншість, яка ніколи не вирішуватиме результатів виборів.
Друга умова для обрання кудись народом – знайти того, хто вашу брехню оплатить, або оплатити її самому. Бо без грошей ходити на вибори можна було на початку дев’яностих. Тепер у вибори слід добряче «вкластися» аби потім, в разі обрання, вкладені у вибори гроші «відбити», тобто вкрасти.
Все це стосується безплатних виборів. Таких, які не коштують виборцям нічого окрім часу, витраченого на саме голосування. Такі вибори завжди приводитимуть до влади брехунів, які змінюють у нас один одного вже який десяток років.
Аби змінити це і стати цивілізованою країною, а не африканським бантустаном, ми маємо самі вкластися у вибори. Для цього слід усвідомити свої особисті політичні та економічні інтереси і знайти тих, у кого ці інтереси такі самі. Створити разом осередок політичної сили, а потім шукати такі осередки спочатку в сусідніх, а потім у більш дальніх краях аби потім об’єднатися у всеукраїнську партію, члени якої знають чого саме вони хочуть і як це зробити. А вже потім скинутися грошима аби взяти участь у виборах, знайшовши небідних людей, у яких такі самі, як і у вас, політичні та економічні інтереси.
Що, довго виходить? Не на один рік роботи? А як ви думали? Щоб безплатно і все одразу? Це ми вже маємо і ще довго будемо мати. Аж поки не почнемо самі платити політикам, які захищатимуть наші інтереси, поки не пройдемо оцей довгий і складний шлях. Оплачені нами справжні політики, діятимуть так само, як оплачені нами з власної кишені кваліфіковані лікарі, які вимагатимуть від нас вести здоровий спосіб життя, а не пропонуватимуть пігулки із вказаної ними аптеки, які одразу зроблять вас здоровими. Судячи з того, що в наших аптеках людей в тисячу разів більше аніж на бігових доріжках, зрозуміємо це ми ще не скоро. І ще не один раз голосуватимемо за безплатних брехунів.
