Приблизно те ж саме, але на іншій технічній базі відбувається і тепер. Досить лише скандалу з приводу «заборони» трьох не близьких до чинного президента телевізійних каналів. Насправді ніхто ці канали не забороняв, вони продовжують мовлення в інших форматах. Чого таким чином досягла влада?
Чи стало владі легше від того, що сільська бабуся не зможе подивитися телеканали, які вона і до цього не дивилася? Тому що всі, хто хоче, ці канали можуть спокійно дивитися в інтернеті. І взагалі нині всі можуть дивитися все і нема на це ради. Такий вже час.
Щодо українських телеканалів, то мені особисто не дуже цікаво дивитися отой марафон, де люди із різних телеканалів читають одне й те ж саме по черзі, змінюючи один одного. Раніше вони працювали кожен на свого хазяїна, тому їхні канали теж можна було не дивитися – що вони казатимуть було заздалегідь відомо. Тепер все те ж саме лише одна студія і один текст. А поруч сотні і сотні різноманітних інтернет-ресурсів які роблять те ж саме – говорять без перерви один з одним чи просто самі без співрозмовників.
І тут теж вже можна нічого не дивитись – заздалегідь відомо який ресурс на що напиратиме, а про що мовчатиме. І це все ні на що не впливає, бо кожен з нас йде за тою інформацією, яку йому хочеться чути чи бачити.
Маємо тисячі інформаційних бульбашок, які не перетинаються між собою і ні на що не впливають. І не тому, що там не дуже розумні журналісти. Просто час тепер такий, що позиції у журналіста чи інформаційного ресурсу, на якому він працює, може бути дві – або він за Україну, або за ворога.
Із першими нам нема чого ділити, а других я би просто вбивав за законами воєнного часу. І жодної цензури!
Микола НЕСЕНЮК.
