Генерали завжди готуються до минулої війни – це, здається, відомо усім. Але не всі розповсюджують цей висновок на війну інформаційну, хоча там відбувається точно те ж саме. Коли я був малий, старші розповідали, що під час другої світової війни людям забороняли мати радіоприймачі аби вони раптом чого непотрібного там не почули. Натомість із літаків на ворожу територію скидали тонни листівок з агітацією, які люди берегли і використовували у господарстві. Тому що під час війни, коли вже йдуть бої, переконувати людей у чомусь вже пізно – раніше слід було думати!
Приблизно те ж саме, але на іншій технічній базі відбувається і тепер. Досить лише скандалу з приводу «заборони» трьох не близьких до чинного президента телевізійних каналів. Насправді ніхто ці канали не забороняв, вони продовжують мовлення в інших форматах. Чого таким чином досягла влада?
Чи стало владі легше від того, що сільська бабуся не зможе подивитися телеканали, які вона і до цього не дивилася? Тому що всі, хто хоче, ці канали можуть спокійно дивитися в інтернеті. І взагалі нині всі можуть дивитися все і нема на це ради. Такий вже час.
Щодо українських телеканалів, то мені особисто не дуже цікаво дивитися отой марафон, де люди із різних телеканалів читають одне й те ж саме по черзі, змінюючи один одного. Раніше вони працювали кожен на свого хазяїна, тому їхні канали теж можна було не дивитися – що вони казатимуть було заздалегідь відомо. Тепер все те ж саме лише одна студія і один текст. А поруч сотні і сотні різноманітних інтернет-ресурсів які роблять те ж саме – говорять без перерви один з одним чи просто самі без співрозмовників.
І тут теж вже можна нічого не дивитись – заздалегідь відомо який ресурс на що напиратиме, а про що мовчатиме. І це все ні на що не впливає, бо кожен з нас йде за тою інформацією, яку йому хочеться чути чи бачити.
Маємо тисячі інформаційних бульбашок, які не перетинаються між собою і ні на що не впливають. І не тому, що там не дуже розумні журналісти. Просто час тепер такий, що позиції у журналіста чи інформаційного ресурсу, на якому він працює, може бути дві - або він за Україну, або за ворога.
Із першими нам нема чого ділити, а других я би просто вбивав за законами воєнного часу. І жодної цензури!
Микола НЕСЕНЮК.
