Чому це сталося? Відповідь проста – у своїх рішеннях керівники Великої Британії та США керувалися думкою власних виборців, які втомились від війни і навряд би підтримали її продовження. Сталін же ні на кого не зважав. Він знав, що може погнати на війну ще кілька мільйонів, а коли буде мало, то ще кілька. Черчілль та Рузвельт це розуміли, тому і поступилися своєму тодішньому «союзнику».
Історія повторюється. У Туреччині проходять перемовини між Україною та агресором, який на Україну напав. До переговорів, можливо, будуть долучені представники інших країн. І тут ми ризикуємо отримати ще одну Ялту. Тому що наш президент Зеленський не може не зважати на думку своїх виборців, тобто нас із вами, і не піде на те, чого ми не бажаємо. Те ж саме стосується керівників США, Британії, Франції, Польщі та інших демократичних країн. Натомість нинішній керівник росії може робити все що завгодно – його «виборці» приймуть та підтримають будь-що.
І що тоді? Чи варто йти на поступки божевільному диктатору заради миру?
Про це нині думає увесь світ, думають виборці Байдена, Макрона, Джонсона, Шульца, Дуди, Зеленського… Американці, британці, французи, німці, поляки, українці… Лише росіяни ні про що не думають. І тому турецький Стамбул, чи інше місто, де можуть підписати угоду, може бути схожий на Ялту 1945 року.
Хочеться сподіватись, що не дуже…
Микола НЕСЕНЮК.
