За декілька днів до російського нападу центр Києва прикрашали афіші із зображенням Шуфутинського, згідно до яких 8 березня у столиці України мав відбутися його концерт «За мілих дам». По телебаченню вже який тиждень показували накопичення ворожих військ на нашому кордоні, народ готувався збирати «тривожні валізки», а у касах вільно продавалися квитки на концерт Шуфутинського. І не лише на його – у березні в Києві очікувався чималий десант російських артистів різних жанрів.
Що це було? Чи то нас намагалися ввести в оману – яка війна коли Шуфутинський приїжджає? Чи той Шуфутинський думав виступити вже у захопленому ворогом за три дні Києві? Чи це просто так співпало?
Хоча і в лютому в нас була війна: на Донбасі гинули наші військові та мирні жителі. Тоді це було нормально? Приймати у себе артистів із країни-агресора ніби нічого не трапилось?
Думаю, що вже у найближчі тижні до нас би знову спробували сунутися на гастролі «харошиє русскіє», а може і не зовсім «харошиє». Чому ні? Упевнений, публіка би пішла!
Тепер не вийде! Верховна рада заборонила виступи російських артистів та виконання їхніх творів по радіо-телебаченню.
Не минуло й чотирьох місяців війни! Чи варто було це робити у «свинячий голос», коли російська естрада разом із російським кіно та телебаченням вже провела потужну «артпідготовку», що тривала майже три десятиліття? Гадаю що так.
І намагаюся пригадати, що іще не зроблено у нас із того, що слід було зробити ще тридцять років тому? Напевно ще чимало залишилось.
Нинішнє очищення України від усього російського, що відбувається під завивання сирен повітряної тривоги, не дає змоги підняти голову тим, хто жити не може без російської літератури, естради, телебачення, кіно та всього іншого. Треба робити це і далі, причому якнайшвидше. Бо щойно наші міста та села припинять обстрілювати з російського боку до нас знову посуне їхній «мистецький» десант.
Чи вистачить у нас розуму назавжди зрозуміти, що услід за «русскай пєснєй» рано чи пізно прийде «русскій салдат»? Дуже хотілося би в це вірити!
Микола НЕСЕНЮК.
