Мало хто сьогодні пам’ятає і мало кому це насправді цікаво, але історичні досягнення та переможні традиції київських динамівців виникли не на порожньому місці. Ще з тридцятих років минулого століття на перемоги київського «Динамо» працювало усе футбольне господарство України. Ця робота помножена на здібності футболістів та майстерність тренерів врешті дала результат – від шістдесятих років минулого століття аж до кінця дев’яностих лідерство команди в СССР, а потім у незалежній Україні не піддавалося сумніву. Як інакше, коли на тебе працює вся країна?
Все змінилося на рубежі двохтисячних, коли «Динамо» із неоголошеної футбольної збірної України поступово стало лише одним із футбольних клубів, чиї можливості не перевершували, а часом очевидно поступалися можливостям конкурента. Не має сьогодні «Динамо» колишнього ресурсу, який дозволяв збирати до команди усіх найкращих гравців України. Його і не повинно бути. Сьогодні будь-який небідний українець або група українців здатні побудувати чи орендувати тренувальну базу і запросити до своєї команди сильних футболістів. Власник київського «Динамо» тепер має такі самі можливості як і власники інших клубів. Але саме від Ігоря Суркіса вимагають аби його «Динамо» було найсильнішим!
А це вдається не завжди. Трапляються помилки, приймаються не завжди вірні рішення, а головне – конкуренти не дрімають! Всі хочуть виграти у славетного «Динамо» і це чудово! Від цього наш футбол лише виграє. І «Динамо» теж! Але чому тоді ті, хто так прагне обіграти «Динамо», у той самий час вимагають від того ж «Динамо» виключно перемог? Саме в цьому, як мені здається, і полягає головна проблема! Нам усім слід навчитися сприймати київське «Динамо» не як вічного чемпіона, а як таку саму команду як і всі. Яка так само бореться за перемогу і сподіваюся, таки цієї перемоги досягне на радість усім нам! Інакше ніяк!
