Микола Несенюк: Домашня кухня

25.03.2024 12:05 Олена Ракс

413 0

Ми у соцмережах:

Здається, це був чи не перший масовий маркетинговий хід новонародженого харчувального бізнесу, що прийшов на нашу землю на початку дев’яностих років минулого століття навзамін закладів громадського харчування часів «розвинутого соціалізму». Саме тоді на місце колишніх громадських їдалень, кафе та ресторанів почали досить успішно претендувати приватні підприємці, які без проблем виграли конкуренцію і назавжди вигнали з публічного простору оте «громадське харчування». Це було нескладно – власники приватних закладів не крали харчів подібно до працівників державних їдалень, кафе та ресторанів. Навіщо їм красти у самих себе? Досі пам’ятаю дивовижний смак насправді м’ясних котлет у придорожніх та прибазарних кафе тих часів. Після того, що у заводській чи студентській їдальні звалося «вторе», ці котлети виглядали нечуваним делікатесом. Саме тоді і з’явився термін «домашня кухня», за допомогою якого кухонні бізнесмени тих часів намагалися виграти конкуренцію і заманити клієнта саме до свого закладу.

Цей нехитрий прийом подекуди працює навіть зараз, коли всі вже забули про ті страшні соціалістичні «біфштекси», а молодь про них, можливо, і не здогадується. Ну і що тут такого? - можете запитати. Нічого такого, коли не подумати над абсурдністю самого терміну «домашня кухня». Бо ж людина йде до ресторану чи кафе не просто попоїсти, а скуштувати щось особливе – «домашнє» і вдома можна приготувати, причому значно дешевше. Недарма ж наші люди масово кинулися спочатку на італійську піцу, потім на японські суші, потім на грузинські хачапурі і так далі. Тож для тих, хто розуміється на тому як смачно попоїсти, вивіска «домашня кухня» стає вже не рекламою, а навпаки. А як же численні «ресторани української кухні», які ще утримують залишки ринку? Тут маємо підміну понять – так звана «національна кухня», яка є у кожній країні, не є «домашньою» - вона має бути набагато краще і вишуканіше! Шкода що до цього всього ми маємо доходити так довго шляхом не дуже корисного для шлунку досвіду. Ми не винні – культури їсти не вдома за гроші у нашого народу ніколи не існувало. Спробуйте знайти щось подібне у літературі позаминулого чи минулого століття. Знайдете корчму куди ходили не їсти, а закушувати. А це зовсім інше – після двохсот грамів горілки смак вже не має значення. Саме тому так розкішно жили працівники ресторанів часів СССР – народ не їсти туди ходив! Тому можна було покласти у ту котлету що завгодно – все одно не зауважать. А як і матимуть претензії, то які можуть бути претензії у того, хто випив двісті грамів? Коротше, домашня кухня насправді буває лише вдома. І наші ресторатори, здається, це вже остаточно зрозуміли. Хотілося би щоб і клієнти не відставали зменшуючи питому вагу горілки у своїх замовленнях. Смачного!