Лише ледачий не порівнював нинішню війну, яку ще невідомо як потім назвуть, із другою світовою на нашій території. І справді спільного багато. Практично все. І віроломний напад агресора, і невдала його спроба швидко перемогти, і розділення світу на дві військові коаліції…
Не вистачає лише одного – вступу у війну проти агресора союзників, які досі обмежувались лише допомогою грошима та зброєю. Саме відкриття другого фронту, яке почалося із висадки десанту у Нормандії, зробило неминучою поразку нацистської Німеччини.
За цією логікою ми знаходимось тепер десь у 1943-му, коли гітлерівці вже зазнали відчутних поразок під Сталінградом та Курськом, але ще були повні сил та рішучості відновити свою перевагу на полі бою. І невідомо чим би все скінчилося якби не той десант у Нормандії…
Очевидно, що за нинішнього становища на фронті і потенційних можливостей нашого війська і війська ворога, принципових зрушень на нашу користь очікувати не доводиться. Так само як на користь ворога.
Припинити затяжну позиційну війну із руйнуванням України ракетними обстрілами можна, як на мене, відкриттям другого фронту нашими нинішніми чи то партнерами чи то союзниками.
Як саме має виглядати цей другий фронт і якими засобами він впливатиме на ворога, передбачити поки що неможливо.
Але те, що без нього нам у найближчому майбутньому не перемогти, як мені здається, вже зрозуміло всім.
Микола НЕСЕНЮК.
