У Лісабоні тепер все так само, як і торік. Хіба що масок ковідних повсюди не так багато. Ходить транспорт, працює знаменитий акваріум, туристів катають на старих трамваях, на трибуни двох красенів-стадіонів («зелений" команди "Спортинг" та "червоний" команди "Бенфіка") ходять на футбол уболівальники місцевих команд. Українські заробітчани, яких ще двадцять років тому було тут повсюди чути, тепер вже майже розчинилися серед місцевих. Вже не ходять масово з прапорами на стадіон коли приїжджає українська футбольна команда.
Колишній футбольний тренер із Рівного, з яким ми випадково перетнулись колись у Португалії, сказав, що ніколи не повернеться і працюватиме тут будівельником. Тому що відчуває стабільність і впевненість у завтрашньому дні, хоча й живе не дуже заможно.
Що відчуваємо тепер ми з вами?
Вчора на порожніх стадіонах України стартував новий футбольний чемпіонат. Рішення правильне – футбол, нехай і по телевізору, відволікає людей від війни і дає надію на майбутнє. Але це зовсім не той футбол, що у Португалії чи деінде. Це інший вид спорту із зовні такими ж правилами. Це сталося у нас не сьогодні, але тепер, коли війна, коли футболісти нагадують артистів фронтових агітбригад, що виступали на війні минулого століття аби підняти настрій військовим, говорити про рівень гри команд не випадає. Немає цього рівня – люди сумлінно бігають по полю та виборюють результат.
А так вже не грають майже ніде – навіть в Албанії. І тому так непереконливо виглядають наші команди у Європі. Не можна бути гідним суперником для тих, хто грає у зовсім іншу сучасну гру, а не у те, що у нас.
І що з того, що «Ворскла» та «Зоря» програли у єврокубках заштатним маловідомим командам, а «Динамо» потужній португальській «Бенфіці»? Кожен проявив свій клас на своєму рівні цей клас виявився недостатнім для успіху. І у нашому чемпіонаті цей клас не зростатиме, а навпаки.
А що ви хотіли? Війна! Сьогодні українські футболісти мають іншу задачу і виконують її як можуть. Треба дякувати їм за це. А перемоги прийдуть. Прийдуть після головної Перемоги! Тоді у нас знову буде нагода спробувати грати у справжній футбол!
Микола НЕСЕНЮК.
