Київське «Динамо» принесло до скромної Лодзі справжнє футбольне свято – коли ще на місцевому стадіоні буде зіграний матч Ліги чемпіонів? Тож усе місто було прикрашене рекламою із логотипом найсильнішого футбольного турніру у світі і міський стадіон був практично заповнений. Чи був це для киян домашній стадіон?
Навряд – як і у минулі рази українці, що прийшли на стадіон, не були уболівальниками, здатними створити справжню атмосферу домашньої гри такого рівня. Тож на трибунах часом западала така тиша, що вигуки двадцяти фанатів «Бенфіки» було чути сильніше аніж емоції кількох тисяч українців.
Чого ми очікували від цієї гри? Ще одного дива від динамівців? Теоретично це було можливо, але для цього на нашому боці мала би бути удача, що компенсувала би різницю у класі футболістів чемпіона України і чемпіона Португалії. Країни, де немає війни і цілий рік світить тепле сонце. Куди щороку прибуває кілька сотень бразильських футболістів, готових боротися за право грати у португальському чемпіонаті.
Дива не сталося – номінальні господарі самі «привезли» собі два м’ячі, а гості не особливо і напружувалися. Очевидно, що кияни грали на межі своїх нинішніх можливостей. Які, на жаль, не надто великі. Зробили все, що змогли, і заслуговували на кращий результат. На хоч маленький, але шанс пробитися до Ліги чемпіонів. Не вийшло.
Можна скільки завгодно сподіватися на реванш у Лісабоні, але це буде вже абсолютною фантастикою. Залишається вірити у те, що ця фантастика існує і подякувати Лодзі, де ще довго згадуватимуть три футбольних свята, подарованих місту київським «Динамо». Подарованих не з власної волі.
Дуже хочеться щоб це свято футболу у Лодзі було останнім. Щоб до наступної Ліги чемпіонів «Динамо» пробивалося граючи справді на своєму полі у Києві. Давайте будемо у це вірити. Інакше ніяк!
Микола НЕСЕНЮК.
