Відбувся перший у новому році тур футбольного чемпіонату України. Результати матчів занесені у протоколи і таблиці, а батальйони футбольних аналітиків детально розбирають кожен дотик футболістів до м’яча, кожен чих на лавах запасних та багато іншого, що робить футбольне видовище більш привабливим для публіки. Мені особисто кинулось в очі таке – лише у трьох із шістнадцяти команд чемпіонату на поле виходили виключно українські футболісти. У всіх інших грали іноземці. Запитаєте, що тут такого? Це тепер нормально! Не заперечую і не маю нічого проти того, щоб за наші команди грали іноземні футболісти, які б тішили глядачів своєю особливою майстерністю, відмінною від майстерності наших гравців. Та чи так це насправді? Чи приносять іноземні футболісти користь українським командам, чи покращують їхню гру?
Почну з того, що іноземці бувають різні. Є такі, чий перехід до української команди коштує купу мільйонів, а є інші – за яких і яким не треба платити особливо великих грошей. Щодо перших, то я не вірю в те, що футболіст, який має рівень, достатній для виступів у чемпіонаті Англії, Франції, Іспанії, Німеччини чи Італії, зробить вибір на користь чемпіонату України. Хіба що за дуже додаткові гроші, які, очевидно, будуть не заробленими. Іншими словами, якщо заплатити за футболіста ціною в сто тисяч десять мільйонів і платити йому набагато більше ніж те, що він насправді коштує, цей футболіст залишиться таким самим і гратиме лише так, як може, тихенько глузуючи разом із агентом над українським покупцем. І за першої ж нагоди втече з України через страх війни. Щодо других, тобто «дешевих» чи зовсім «безплатних» іноземних гравців, то вони все одно потребують навколо себе більше клопоту ніж наші. Щодо того, що ці гравці можуть в нашому чемпіонати «вирости» і перейти за великі гроші кудись далі, то у цю байку агентів та скаутів починають вірити все менше. Та й навіщо ростити за свої гроші умовного африканця коли за ці ж гроші можна виростити дюжину наших? Я не вірю у те, що українські футбольні скаути настільки мудрі, що здатні перехопити перспективного закордонного гравця, вихопивши його з-під носа у скаутів з багатих європейських чемпіонатів.
Скажете, що іноземці допомагають українським командам досягати вищого результату? За такою логікою київське «Динамо», де в основному складі немає іноземців, мало би зараз бути на чотирнадцятому місці, випереджаючи «Оболонь» та «Інгулець», які тих іноземців не мають в принципі. Але турнірна таблиця чемпіонату показує інше – «Динамо» впевнено йде на першому місці, випереджаючи конкурентів. А іноземців у складі команди немає не через якусь особливу позицію керівників клубу, а тому що вихованці динамівської школи, які нині дають переможний результат на рівні нашого чемпіонату, просто сильніші за іноземців, яких агенти пропонують динамівцям. Вони не на словах, як я, наприклад, а на футбольному полі переконливо доводять що сильніші за всіх бразильців-аргентинців-африканців-французів-швейцарців та інших іноземних футболістів, які грають нині проти них в чемпіонаті.
Очевидно, що своїми вихованцями Лігу чемпіонів не виграти. Хіба що зіграти в ній максимально достойно, показавши
футбольному світу українських гравців. Щоб наша національна команда мала нових і нових довбиків, забарних, циганкових, зінченків, яремчуків, зубкових, миколенків та інших, яких наш футбол виростив до високого європейського рівня. А там, колись у майбутньому, зробити наш футбольний чемпіонат насправді конкурентним і привабливим для справді талановитих і недешевих іноземців. Щодо іноземців «безплатних» то я довго не міг пригадати кого нагадують мені українські футбольні менеджери, які нишпорять по світу у пошуках дармових футбольних талантів. І ось нарешті згадав. Цей віршик написаний Степаном Руданським понад півтора століття тому. Футболу тоді у нас ще не було. Зате, як і тепер, вистачало охочих задешево поласувати:
З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.
Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Продає жидівка.
Мнявся бідний циганчук,
Далі, що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!
До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.
От удома циганчук
Свіжий хрін смакує,
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.
А все-таки неборак
Хрону не кидає,
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:
«Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!..
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!..»
