Щоразу, коли гравці та тренери українських футбольних команд скаржаться на втому, яка не дала їм зіграти як слід на третій-четвертий день після попереднього матчу, згадую футболістів і тренерів зарубіжних команд, які постійно грають офіційні матчі два, а часом три рази на тиждень і ніколи на це не нарікають. Що цікаво, українські футболісти, які виступають у чемпіонатах Англії, Франції, Італії, Іспанії, Бельгії та інших країн, теж там чомусь не перевтомлюються.
В чому проблема? Невже футболісти і тренери з нашого чемпіонату, скажемо так, лукавлять, пояснюючи втомою свою погану гру? Не без цього, ясна річ, хто відмовиться від зайвого виправдання перед незадоволеним результатом хазяїном? Але не так все просто. Бо нарікання на «втому» я чув від наших тренерів і футболістів ще у ті далекі вже роки, коли нинішні майстри поліуретанового м’яча ще не народились, так само як батьки багатьох з них. І лише нещодавно я сформулював причину цього явища, з якою вас і ознайомлю.
Для початку прислухайтесь до слів наших футболістів, тренерів, коментаторів, оглядачів. Говорячи про футбол, вони чи не через слово вживають словосполучення «боротьба за м’яч», «виграти верхову боротьбу», «не поступитися у боротьбі» і так далі до безкінечності. Ось вам і причина їхньої втоми. Бо у тому ж чемпіонаті Англії чи Іспанії, футболісти грають (!!!) у м’яч, а у нашому чемпіонату за цей м’яч «борються». І не лише у національному чемпіонаті.
Боротися наші футболісти починають із самих ранніх років, здобуваючи або не здобуваючи перемоги у дитячих та юнацьких змаганнях. Насправді вони дуже добре вміють саме грати у футбол, мають відповідні природні вміння і технічні навички. Але на футбольному полі від них вимагають не грати, а саме боротися! Не будеш боротися, не будеш врізатися з розгону у суперника, ставити підніжки, хапати руками, наступати шипами на ноги – завтра замість тебе буде боротися хтось інший!
Ось і весь секрет! Біганина і боротьба, притаманні нашій версії футболу, забирають набагато більше сил, ніж гра у м’яч. Саме тому нашим футболістам не вистачає, як їхнім іноземним колегам, двох днів на відновлення.
Що цікаво – виправити це становище неможливо в принципі. Тому що не грали у футбол, а боролися не лише тренери нинішніх футболістів, а й тренери цих тренерів, а ще раніше тренери тренерів сучасних тренерів. Так у нас було завжди! Тому що наші футболісти ніколи, ані сто років тому, коли комуністичною владою створювались «показатєльниє каманди мастєров», ані тепер, коли ці команд звуться «професійними футбольними клубами», не грали для глядачів, не створювали видовища. Їхній успіх, а значить, гроші і все інше, залежали винятково від результату, за який вони вже сто років борються один з одним замість того, щоб грати футбол. І окремі винятки в особі особливо талановитих футболістів, які були у нас в різні часи і намагалися грати у футбол, лише підтверджують це правило.
