Микола Несенюк: Гуманітарка з Італії

1332 0

Ми у соцмережах:

Микола Несенюк: Гуманітарка з Італії

Довжелезний причеп із закарпатськими номерами підігнали до відчинених дверей складу, точніше, приміщення, перетвореного на склад. Водій клацнув дверима і перед нами постав набитий доверху простір. Нас було четверо. Водій сфотографував нас на фоні повного причепа. Спочатку ми розставили піддони, аби сортувати те, що розвантажимо. Я передбачливо скинув куртку, бо знав, що за прогнозом плюс один має за годину перетворитися на плюс вісім. Хлопці залишились у куртках та рукавичках, яких у мене не було. Видно, що були тут не вперше, не те що я.

Я заліз до причепа і почав подавати донизу коробки, клунки та пакети. Одяг, взуття, знову одяг, паста, тобто макарони, щось легке, штучна дублянка, сухе молоко, знову одяг. Щось несподівано важке.

- Це їжа, давай сюди, – знизу коробки сортували на продовольчі і непродовольчі.

Згори ледь не посипалося. Виліз на коробки і став скидати верхні пакунки. Одяг, зубна паста, корм для котів, складане ліжко, мінеральна вода…

Усі коробки та пакети були італійські. Але це все не від італійців – на кожному десятому-двадцятому від руки написано «Слава Україні!», «Ми переможемо!» і тому подібне. Так, це ви, наші жінки, що знайшли собі долю в Італії! Бачу вас за манерою складати посилки – усе перемішане, нічого не розбереш! Зате від душі!

Ніколи не мав справ з гуманітаркою - лише збоку бачив, а тепер я всередині причепа, якому краю немає… У когось в кишені загула сирена. За мить загуло і на вулиці. Нехай гуде – нам своє робить!

Подавати донизу коробки вже не виходить – треба нести їх кілька метрів. Нічого – нас вже шестеро чи семеро. Ніхто не представляється і не знайомиться. Чи то всі знають один одного, чи то усім не до того.

Знову одяг, памперси, консерви, собачий корм, знову одяг, знову розкладне ліжко, туалетний папір і просто закриті коробки та пакети різної ваги. Зовсім легкі і такі, що не втримати, принаймні мені. Один пакет розірвався, і з нього посипалися дитячі речі. Не нові, звісно…

Немає коли думати про те, хто і як збирав цей причеп – треба знімати згори і подавати одяг, килимки, щось у пластмасовому контейнері… Ще валізи – усі до одної зламані. Бо хто збиратиме гуманітарку в нову валізу?

Щось я втомився. Може, перекур? Жодного натяку. Темп лише зростає, і нас вже восьмеро! А розвантажили лише чверть причепа. Знову сирена. Серед хлопців з’явилась жінка – тягне коробки як усі. Нас вже кільканадцять. Народ почав жартувати – чи нема у причепі під закуску ще й випивки? Є – щось біле у пляшках. І знову одяг, паста, мило, томатний сік… Випали з рук три коробки із жіночими туфлями «прощавай, молодість» на низьких підборах. Комусь пощастить…

Вже скоро як дві години тягаємо. Вже видно стіну причепа. Ще трохи. А тут пішли лише коробки з консервами, соком та напоями. Спина заболіла… Нічого, ще трохи… Виніс останню коробку. Подивився на приміщення, яке дві години тому було порожнім, а тепер заставлене усім цим, що ми розвантажили.

Водій нас із причепом знову сфотографував. Сподіваюсь, не для італійських газет… Можна злазити.

Слава Україні!

Микола НЕСЕНЮК.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також