Читати я навчився ще до того, як пішов до школи. Читати особливо не було чого – дорослі книжки, що стояли на етажерці у батьків, мені малому були ще не цікаві. Дитячі книжки для мого тодішнього віку навпаки – вже не цікаві. На щастя на нижній полиці згаданої етажерки лежав стос «сатиричних» журналів «Перець» та «Крокодил», які передплачували мої мама і тато. Журнали були кольоровими з малюнками-карикатурами. Саме вони стали моїм першим у житті регулярним читанням і, як я тепер розумію, сформували моє найперше в житті сприйняття світу, що лежав поза межами кімнати у комуналці, де ми жили, та дитячого садка, куди мене водили.
Саме із карикатур у цих журналах я дізнавався про політичних діячів, які не подобались тодішній владі, але виходили у тих малюнках часом дуже симпатичними. Особливо мені подобався французький президент Шарль Де Голль, якого московські карикатуристи зображали у вигляді гусака у круглому кашкеті. Звісно, що зображали сатирично, критикуючи «антісавєцкую» політику згаданого «гусака» та інших тодішніх західних лідерів, яких теж зображали у вигляді різних тварин. Яких саме і кого саме, я за подальші шість десятків років вже забув.
Приблизно тоді ж само батьки купили телевізор по якому показували кіно, концерти і новини. Яким же було моє здивування коли я раптом побачив по тому телевізору як отой «гусак», тобто Шарль Де Голль, зустрічається із керівниками СССР і ледь з ними не обнімається (а може й обнімався, я вже не пригадаю). Як так? - думав я малий, - він же гусак такий-сякий нехороший, він же ворог! Недарма ж його малювали на карикатурах! І він справді має таку довгу шию, що схожий на гусака! Але в телевізорі про Де Голля говорили лише хороше, висловлювали йому всіляку повагу і таке інше.
Політичного і не лише політичного досвіду у мене шестирічного не було зовсім, тому я наважився запитати про цього «гусака» у батька. Чому, мовляв, він був нам ворог, а тепер вже друг? Як доказ показав той самий журнал з карикатурою. Батько мене вислухав, а потім показав на обкладинку журналу, де був написаний рік і місяць його виходу. Журнал виявився старим, чи то три роки пройшло з його виходу чи може навіть більше. Час прийшов, синку, все змінилося, - сказав батько – це політика! А потім запитав: Коли там по телевізору буде футбол?
З того часу я вже знаю, що як би не обзивали у нас того чи іншого зарубіжного політика, цілком можливо, що за певний час з ним будуть вітатися і вести переговори. Як з тим «гусаком» Де Голлем, який, як я вже потім дізнався, був видатним політиком, ім’ям якого назвали потім аеропорт у Парижі. А шия у нього була і справді дуже довга і трохи смішна…
