Довелося почути чимало історій про те, що у частинах територіальної оборони, сформованих у березні із добровольців, простими стрільцями служать лейтенанти , старші лейтенанти і навіть капітани, про що свідчать записи у їхніх військових квитках. Служать сумлінно і добросовісно, згадуючи про своє «офіцерство» зі здоровим гумором. Як так сталося і що це означає?
Серед дорослого населення мого рідного міста чи не кожен другий має диплом про вищу освіту, виданий «водним інститутом», який нині, звісно ж, перейменований в університет із довгою назвою. У чоловіків на додачу до такого диплома є ще звання лейтенанта, отримане за відвідування занять на військовій кафедрі.
Більшості з них ані диплом, ані офіцерське звання у житті якось не знадобилося. Тисячі і тисячі «меліораторів», «гідротехніків», «економістів» та інших випускників «водного» змушені були починати своє життя з нуля. І не тому що такі нездари, а тому, що країні і світу не потрібно стільки «фахівців з вищою освітою».
Хтось із них став у підсумку багатим бізнесменом, хтось політиком, а хтось торгує на ринку. Рознесло їх по світу від океану до океану! Кожен з них сам побудував своє життя, забувши все, чого їх вчили п’ять років у тому «воднику».
З початком війни чимало колишніх «водників» пішли добровольцями, взявши до рук автомат і забувши про те, що за документами вони офіцери. Тому що Україні потрібні не їхні військові звання, а їхнє бажання захищати рідну землю від агресора. І за це їм величезна подяка. Повертайтесь живими!
