Чи не щодня нині можна почути публічні закиди до колишніх «опозиціонерів», які тепер виступають із цілком патріотичних позицій, і не лише на словах. Чимало із них нині знаходяться на фронті або допомагають нашому війську в іншій формі. І все одно їх звинувачують, мовляв, це вони «принесли війну» і тепер мають за це відповідати.
Як на мене, то це щонайменше непродуктивно, якщо не сказати більше. Одна справа - відверто антиукраїнські політики та діячі, яким, окрім Медведчука, наша влада дала можливість спокійно залишити Україну вже під час війни, а тепер у свинячий голос оголошує їх у розшук. Інша справа – політики, які працюють нині на благо України, хоча належали чи досі належать до нібито проросійських організацій. Тут все набагато складніше.
Всім відомо, що стати депутатом чи посісти серйозну посаду у східних та південних областях України можна було лише за належності до політичних сил, що домінували у цих, перепрошую, регіонах. Представники тої ж партії "Свобода" мали там нуль шансів. Тому аби бути політиком, слід було належати до проросійської партії. Так само як у західних областях, аби бути обраним, слід було належати до політичних сил, що позиціонували себе як проукраїнські. Тоді це все було певним чином політичною грою. Злочинців та негідників, як показав час, вистачало як серед проросійських, так і серед проукраїнських діячів.
Чому сталося саме так, чому наші східні та південні області стали проросійськими - це окреме питання, на яке слід відповідати дисертацією, на що у мене немає ані часу, ані натхнення. Я хочу лише наголосити, що довоєнне позиціонування політиків у більшості випадків аж ніяк не свідчило про їхній реальний патріотизм. Все показала війна! Тому оці всі звинувачення у колишніх «гріхах» на адресу тих, хто нині працює на благо України, виглядають спробою назавжди залишити за собою місце «патріота», не пустивши конкурента з числа колишніх політичних опонентів, який нині може бути більшим патріотом, причому не лише на словах.
Я зовсім не проти політичних дискусій чи публічної критики. Я проти того, щоб хтось приватизував за своєю політичною силою звання патріотів, відмовляючи у цьому іншим.
Ми тепер всі патріоти! Інакше нам не перемогти!
Микола НЕСЕНЮК.
