До цієї ятки на базарі я підходжу лише кілька разів на рік. І, звісно ж, шукаю те, що мені треба, розглядаючи товар, а не продавця чи продавчиню. Цього разу я зробив те ж саме, але звернулися до мене не з-за прилавка, а із сусідньої ятки. Хтось сказав жіночим голосом з-за спини, що «хлопчик воює, тому коли що треба то я вам покажу». Тоді я озирнувся довкіл і побачив, що чи не всі продавці на базарі – жінки. Або чоловіки серйозного віку. І жодного «хлопчика».
Я не знаю де нині той хлопець з базару, чи живий він. Просто так захотілося аби все якось одразу повернулося назад, щоб стало як було три роки тому. Але так вже ніколи не буде. Тому що вже ніколи не повернуться тисячі хлопців і дівчат, які загинули у цій війні.
