Аж до самого початку війни у столиці дуже непогано почувалися одразу декілька організацій, що на закордонні гроші шукали у Києві «расизм». І знаходили – гроші ж отримані! Особисто я впритул це побачив на футбольних матчах, де шукачі «расизму» були найбільш безжалісними. Робилося все просто – на одній із трибун хтось діставав з-за пазухи плакат із «расистськими» емблемою, гербом, малюнком, символом тощо. Цей плакат миттєво фотографувався після чого «расист» згортав його і йшов з трибуни. Справу було зроблено – назавтра чи вже цього ж вечора на всіх «антирасистських» ресурсах світу вже було виставлене фото того чувака з плакатом, що мало ще раз підтвердити, що у Києві на футбол ходять расисти.
Або інакше – такий самий підісланий мужичок гукав з трибуни щось «расистське» і цей вигук записувався та зафіксовувався, стаючи ще одним підтвердженням «расизму» на українських стадіонах.
З подачі цих «борців з расизмом» міжнародні футбольні інституції карали українські футбольні клуби грошовими штрафами, матчами без глядачів, погрозами дискваліфікації і так далі .
І це не лише на футболі. У інших місцях столиці, де збиралися люди, теж регулярно шукали і знаходили «расизм» у потрібних для продовження фінансування дозах.
Судячи з того, що «український расизм» показували майже виключно на російських ресурсах, не складно здогадатися, хто саме фінансував чи додатково підфінансовував отих «шукачів расизму».
Тепер не те! Практично всі потенційні страждальці від українського расизму зникли з Києва і з Україні у найперші дні після нападу московських агресорів. Чомусь не побігли назустріч своїм «визволителям від расизму», які волали про їхні страждання десятками років.
Тепер негра у Києві треба шукати дуже довго і невідомо чи знайдеш. Не те що до війни, коли їх було скільки завгодно навколо кожної станції метро, навколо кожного ринку та в інших місцях. Я навмисно вжив вище напівзаборонене слово «негр». Спеціально для «борців з расизмом». Щоб вони прибули з цієї нагоди до Києва аби мене покарати.
Гадаєте прибудуть? Навряд. Тому що тепер нас не задуриш «боротьбою» з расизмом, за права сексуальних меншин, проти глобального потепління та іншими темами, навколо яких так ситно годувались тисячі «борців». Тепер всі розуміють проти кого нам слід боротися, кого ми мусимо перемогти.
А потім, коли ворог буде вигнаний з нашої землі, я готовий знову зустріти в Києві «борців з расизмом». Але це станеться дуже не скоро. Я не про нашу перемогу, а про повернення до Києва численних африканських, азійських, південноамериканських та інших земляцтв. Занадто вже швидко вони тікали. І зовсім не від расизму, якого в Києві нема, не було і не буде.
Микола НЕСЕНЮК.
