Мені було десять років коли київське «Динамо» пройшло «Селтик» із Глазго у одній шістнадцятій Кубку європейських чемпіонів. Нагадаю, що на той момент «Селтик» був володарем цього Кубку, тому всі ми без винятку оголосили нашу команду кращою у Європі! Чому ні? Ми ж обіграли володаря Кубку! Тепер я дорослий і розумію, що той успіх був дещо випадковим – «Селтик» у першому домашньому матчі елементарно недооцінив суперника, якого без проблем обіграв півтора роки тому у Кубку Кубків. Плюс на початку сезону був не у найкращій формі. Як наслідок – дві успішні контратаки нашої команди. А потім спробуй дожени! Ми цілий місяць тішилися тоді цією перемогою і незчулися як наші улюбленці, вже оголошені нами ж чемпіонами Європи, програли у одній восьмій нікому не відомому польському «Гурніку».
Тоді всі вирішили, що це була прикра випадковість і чекали наступних перемог. Чекати довелося вісім років. Тоді «Динамо» обіграло «Баварію» у матчах за Суперкубок УЄФА. І знову, як у 1967-му, ми оголосили наших улюбленців чемпіонами Європи – «Баварія» ж була на той час володарем Кубку чемпіонів! Це тепер я дорослий і розумію, що той Суперкубок був тоді неофіційним турніром, що на другий матч німці (тоді це були справді німці) приїхали без свого найкращого футболіста, зберігаючи сили аби знову виграти Кубок чемпіонів. Ми ж тішилися тоді аж до весни, коли «Динамо» несподівано програло французькому «Сент-Етьєнну» у чвертьфіналі. А потім знову чекали десять років, свято переконані, що наша команда найкраща але їй просто трохи не щастить!
Для чого я це згадую? Для того аби спробувати повернутися у той час коли перед кожним стартом єврокубків ми чекали від «Динамо» не «виходу до наступного кола», не вигаданих невідомо ким «євроосені» чи «євровесни». Ми сподівалися на перемогу, на Кубок чемпіонів! Ну нехай поки що на Кубок Кубків. І хоч це було тоді, як я тепер розумію, малореально, саме ця впевненість у можливості та досяжності перемоги давала натхнення всьому нашому футболу, приводила на футбольні майданчики мільйони дітей, які хотіли бути схожими на Блохіна – кращого футболіста Європи!
Сьогодні практично ніхто не вірить у те, що «Динамо» пройде у Лігу чемпіонів. Не виграє Кубок, а просто пройде до числа 36-ти команд-учасниць. Народ хоче аби нам дістався якнайслабший суперник у відборі до основного етапу змагань. Бо сильного ми точно не подолаємо! Коли так думає більшість народу, так можуть думати і самі футболісти «Динамо», які тепер, як і у згадані мною прадавні часи, є частиною цього народу, а не іноземцями у голови яких нам не залізти. Саме їм я хочу нагадати, що славетні футболісти переможного «Динамо» давніх часів, які нині видаються нам футбольними суперменами, були такими самими як і нинішні. Різниця була лише в тому, що вони не дивилися щодня матчі кращих команд світу. Не було тоді такої можливості. Ані напряму, ані в запису – відеомагнітофонів тоді ще не існувало. Тому динамівці тих часів просто виходили і грали як могли. Хоч із «Селтиком», хоч з «Фіорентиною», хоч з «Реалом, хоч з «Баварією»... Кілька разів їм пощастило виграти і ми тими моментами досі пишаємося. Бо ж коли направду, то наші суперзірки минулого жодного разу не грали у навіть у фіналі Кубку чемпіонів, вибуваючи на більш ранніх стадіях. Не ми тоді були найкращими у Європі. Зате ми тоді нікого не боялися!
Саме цього я хочу від нинішнього покоління динамівців. Ви самі знаєте свій рівень! Він не найкращий у світі, але й не найгіршій. Ваші вчорашні партнери грають нині у провідних чемпіонатах європейських країн і виглядають цілком достойно! Хіба ви гірші? Хіба ви не здатні зіграти на їхньому рівні? То у чому проблема! Бажання перемогти, впевненість у власних силах і трохи удачі – ось що треба аби нинішні десятирічні хлопчики раділи вашій несподіваній перемозі над відомою європейською командою, як раділи колись ми. Щоб вірили, що ви найкращі, а коли ви програєте, були впевнені, що це вам не пощастило і наступного разу ви знову переможете! Коли буде саме так, то я не сумніваюсь в тому, що нинішнє «Динамо» цілком здатне не лише пройти у Лігу чемпіонів, а й вдало там зіграти. Коли ні, то у Лізі Європи. А коли не вдасться, скажемо, що не пощастило і точно пощастить наступного разу!
