На війні правди немає. Вона у кожного своя. Коли ж говорити про тих, хто розповсюджує інформацію про війну або її коментує, то тут у кожного своя брехня. Так було завжди – інакше не можна. Інформація під час війни може спрацювати сильніше за зброю – одне повідомлення, залежно від змісту, може майже миттєво погнати мільйони людей у той чи інший бік, що не до снаги жодним крилатим ракетам, системам залпового вогню, бомбам і тому подібному.
Нині кожен з нас прагне регулярно отримувати інформацію про хід війни, оскільки вона може безпосередньо вплинути на наше життя. І тут ми розділилися на кілька десятків груп.
Найменша дивиться і слухає так звані «єдині новини», від яких вже третій місяць мухи дохнуть. Тому всі інші розбіглись по просторах інтернету, соціальних мереж та месенджерів у пошуках чогось більш притомного. А там на них вже чекають брехуни.
Їх багато – на будь-який смак. Попит диктує пропозицію. Хтось прагне почути переможні реляції, хтось – отримати тривожні сигнали, хтось - переконатися у суцільній «зраді», хтось – упевнитися у геніальності чинного президента… Кожна із цих груп має на вибір кілька десятків джерел інформації та різноманітних аналітиків, які всі як один брешуть. Причому брешуть красиво, аби люди слухали саме їх, а не будь-кого іншого.
У цих брехливих перегонах є лідери із мільйонною аудиторією, є середнячки, яких слухають десятки тисяч, є решта, яка слухає себе сама.
Можете запитати, невже не існує нікого, хто казав би нам правду? Шкода, але мій досвід виготовлення новин свідчить, що не існує. Цей самий досвід дозволяє упродовж кількох хвилин зрозуміти, на кого працює та чи інша інформаційна платформа і, відповідно, на чию користь бреше, змішуючи правду і вигадки. Хтось робить це талановито, хтось не дуже. Але брешуть усі!
Звідки у мене таке тверде переконання? Ще у дитинстві прочитав одну гарну книжку, де було сказано, що напівправда є найгіршим різновидом брехні. І потім усе життя в цьому переконувався. І тепер, коли той чи інший оглядач вперто говорить про одне, а про інше так само вперто мовчить, я розумію – бреше! Що цікаво – на це немає жодної ради. Так роблять усі й повсюди.
Одне непокоїть – усі наші новинарі та пропагандисти разом, від найпопулярніших до майже невідомих, не можуть навіть наблизитися за аудиторією до брехливого російського телебачення, з якого починають і закінчують свій день чи не всі українці, від найзавзятіших патріотів до тих, у кого патріотичний стаж складає пару місяців.
Чи може це не так? Хто із вас може щиро сказати, що бере інформацію виключно із неросійських джерел? Отож. А брешуть вони красиво!
Микола НЕСЕНЮК.
