Є у міжнародному футбольному календарі такі ігри, сценарій яких не змінюється десятиліттями. Це поєдинки футбольних «карликів» - Андорри, Сан-Марино, Ліхтенштейна, Фарерських островів, Гібралтару та інших, які волею долі стали членами Європейського футбольного союзу і отримали право змагатися за право виступати у фінальних турнірах світової та європейської першості. Звісно, що змагатися реально вони через об’єктивні причини не можуть, але своє право зіграти раз на два роки два матчі проти справжніх футбольних держав використовують повністю.
Ігри ці завжди проходять за одним сценарієм – команда-«карлик» стоїть усім складом біля власних воріт намагаючись чимдовше не пропустити. Інколи це триває п’ять хвилин, інколи двадцять, часом навіть більше аж поки справжня футбольна збірна не заб’є перший м’яч після чого гра втрачає будь-який інтерес. Раз на багато років комусь із «карликів» вдається не програти, а то й виграти скориставшись миттю удачі. Але це нічого принципово не змінює.
Ви вже зрозуміли чому я про це згадав? Саме так – національна команда України у матчі-відповіді проти Бельгії свідомо грала як той Гібралтар навіть не намагаючись йти вперед. І тому гра йшла до першого пропущеного м’яча після якого українці «посипались» подібно до якогось Ліхтенштейну.
Невже ми і справді аж настільки не вміємо грати у футбол, що схожі на тих «карликів»?
