Здавалося, що це очевидно кожному але наші партнери вдають що не розуміють. І тому замість того, щоб по-справжньому допомогти нам зброєю, а ще краще разом з нами розгромити ворога, який загрожує усьому світу, обіцяють відновити зруйноване.
Причина проста – наші друзі бояться! Бояться так само, як боялися ми перед тим, як перші ворожі ракети полетіли над нашими головами. Тепер ми вже не боїмося. Не тому, що такі сміливі, а тому що у нас немає вибору. Наші ж закордонні друзі думають, що у них вибір є. Що ворог, коли що, на них на зазіхатиме і вбиватиме виключно нас. І це їх поки цілком влаштовує. Це виглядає збоку так, якби на вашого сусіда зі стоквартирної багатоповерхівки напали озброєні бандити, а ви би сиділи у власних оселях і на волання про допомогу висловлювали стурбованість і готовність посприяти жертві нападу не виходячи з дому. Ну там допомогти з лікуванням, коли нападники вашого сусіда покалічать, скинутись на ремонт розгромленої квартири, а у крайньому випадку організувати поховання замордованого сусіда по найвищому розряду!
Тому мене дико дратують радісні повідомлення численних «експертів» про те, що надана нам закордонними друзями допомога вже завтра або післязавтра змінить хід війни на нашу користь, що ми незабаром переможемо і почнемо відновлювати зруйноване. Здається, що перед цими «експертами» поставлена задача – на кожен смертельний обстріл наших міст і сіл відповідати радісною новиною про ще один «пакет» закордонної допомоги. Я теж би хотів так думати, але щось підказує, що наші друзі з-за кордону зовсім не проти чимшвидше організувати нам пишні похорони. Це ж допомога, чи не так?
