Хороша книга відрізняється від інших тим, що під час кожного прочитання знаходиш у ній щось нове.
Роман Володимира Войновича «Москва 2042» я вперше почув по радіо «Свобода» влітку 1988-го і від душі сміявся. Потім не раз перечитував цю книгу і лише тепер зрозумів що там все написано правильно! Судіть самі – сорок років тому письменник описав як до влади у москві приходить колишній офіцер КГБ. Як під його керівництвом зливаються церква і партія, після чого населення вже не хреститься, а «звездиться». Як «органи» замінюють собою все і керівний орган вже зветься КПГБ (коммуністічєская партія госбєзопасності). Як «ощасливлений» народ здає гівно взамін на харчові талони. Як охороняється стіна, що відділяє москву від решти світу.
Все йде до того, що там так врешті і буде. Войнович описав місто-країну, яка відгородилася від усього світу і в результаті заправляє автомобілі дровами всередині 21 століття. Де люди мов автомати повторюють усе, що скаже влада. Де вождь, якого звуть «геніаліссімус», знаходиться на космічній орбіті, куди його запустили вірні учні…
Те, що років двадцять тому здавалося не більше, ніж вдалою карикатурою, тепер здійснюється у москві з вражаючою схожістю на фантазії письменника Войновича. Власне, а чому фантазії? Справжній письменник на те й існує, щоб бачити все наперед, попереджаючи читачів. Та ще й у талановитій формі та з гумором. Звісно, що нам нині не до сміху. Але все одно перечитайте Войновича. Щоб зрозуміти куди йдуть наші вороги і чим врешті закінчать. Або 2042 року, або трохи раніше чи пізніше
Микола НЕСЕНЮК.
