Обкладинки вчорашніх паризьких газет яскраво рясніли портретами двох диктаторів – турецького та російського, які вирішили ніби про щось собі домовитись за спиною українців та інших зацікавлених сторін. Може когось це і здивувало хоча дивного тут нічого немає. І що з того, що Туреччина є членом НАТО? На що це впливає? Коли подумати, то ні на що.
Не вірите, поїдьте на Кіпр, який за всіма міжнародними документами є незалежною державою, членом ООН та НАТО. Насправді ж половина цієї держави вже скоро як півстоліття окупована іншим членом НАТО – Туреччиною.
Формально це не так – на окупованій частині Кіпру існує ніким не визнана «республіка північного кіпру», яка є таким собі прообразом «придністровя», «абхазії», «днр» та інших територій окупованих російськими військами за прикладом турків.
На півночі Кіпру так само стоять турецькі війська, які формально такими не вважаються. Всі це добре знають, всі все розуміють і все залишається як було. Тому що коли один член НАТО нападає і окуповує частину другого члена НАТО, саме НАТО про все це сором’язливо мовчить. Боїться турків чи що?
А що трапляється коли якась агресивна держава не отримує відповіді на свою агресію? Ця держава стає Туреччиною, яка виконує свої міжнародні зобов’язання лише тоді, коли це їй вигідно, а коли не вигідно - не виконує.
Тепер ми маємо вже дві агресивні держави, чий напад на чужі території і незаконне цих територій захоплення проковтнули європейські боягузи.
І чому би їм тепер між собою не домовитись? А потім разом чхати на світовий порядок, який тепер існує виключно в уяві бюрократів із ООН та НАТО? Тому і посміхаються два нахабні диктатори з обкладинок паризьких газет. Поки що лише з газет…
Микола НЕСЕНЮК.
