Тепер мені дуже соромно. Соромно за себе самого колишнього. Того самого, що сміявся в дитинстві та юності над Північною Кореєю, гортаючи кольорові тамтешні журнали із зображенням «великого вождя Кім Ір Сена», який особисто вказав працівниці заводу на «правільную точку смазкі». Ми тоді ледь не реготали від ідіотської пропаганди «ідей Чучхе», яка була ще більш брехлива за нашу тодішню пропаганду «будівництва комунізму». Ми тоді не знали і не хотіли знати що нас боїться увесь світ, сприймали як належне коли наші родичі, друзі чи знайомі відправлялися у далекі країни вбивати тих, хто не бажав «будувати світле майбутнє».
Ми збиткувалися над смішними корейцями, які замість того, щоб виростити достатньо рису аби не голодувати, випускали танки, ракети, гармати та іншу зброю. Були серед моїх колег і такі, які «по приколу» підтримували «ідеї Чучхе» в обмін на дармові поїздки до тої страшної країни, де їм брехали про «процвітання». Так було і є в усьому світі. Відносно ситі і не обтяжені боротьбою за фізичне виживання європейці та американці дивились і продовжують дивитися на людожерські режими тих чи інших країн як на таку собі екзотику. Як на тигра у клітці, який хоч і страшний, але ніколи тебе не вкусить. Чи можна було поводитись інакше?
Спробувати поставити себе на місце бідолашних корейців, які ледь животіють прославляючи «вождя», який остаточно з’їхав з глузду. Спробувати їм допомогти. Як саме? А як ми хочемо щоб цивілізовані країни допомогли нам у війні з лютим ворогом? Щоб не дивилися на нашу війну у новинах в перемішку з новинами із зоопарку щоб потім забути про неї? Чому ми разом зі всім світом посміювались з північних корейців замість того щоб допомогти повалити звірячий режим аби жити по-людські. Як ті ж самі корейці, які живуть у Кореї південній? Тепер корейці, з яких ми колись сміялися, стріляють по нам на фронті, а виготовлені ними арсенали зброї щодня стріляють і вбивають українців. І вже зовсім не смішно, правда?
