А те, що показане в тому кіно не мало нічого спільного з дійсними подіями зображених часів, то хто на це зважав? Усе тодішнє наше кіно було суцільною брехнею, ну то й що? Хіба ми задумувались малі звідки у героїв-підлітків породисті коні і зброя? Хіба запитували навіщо згадані підлітки застрелили ні за що такого ж самого хлопчика на початку фільму? Та й усе інше в тому кіно не ліпилося докупи – чому українські селяни говорять чужою мовою? Чому вони співчувають «червоним», чого насправді ніде і ніколи не було?
Ми тоді про це не думали. Ми захоплювались погонями і перестрілками, слухали куплети «Буби» та романси «Білокурої Жазіль», сміялися із персонажу, якого грав Крамаров…
Коротше, ми були у полоні брехні режисера Кеосаяна. А що з нас було взяти – малі були і дурні! Тепер ми, сподіваюсь, вже дорослі…
