Газетних кіосків та розкладок, які колись були чи не на кожному кроці, тепер залишилось мало. Але вони є, тож за бажання кожен може купити собі газету чи журнал. Днями знайшов таку точку аби вибрати що почитати із преси. І був шокований – на всій розкладці не було жодного (!!!) видання російською мовою.
А звідки їм взятися? Із росії вже не везуть, наші всі перейшли на українську згідно до вимог закону, що набув чинності з початку цього року. І нічого не сталося! Ніхто не помер і не захворів без можливості купувати газети мовою ворога.
А скільки було галасу! Як вони страждали! Я не буду далі розводитися про те, що це слід було зробити тридцять років тому і ми би тоді жили тепер в іншій, цивілізованій країні. Що було, того не повернеш!
Масштабна русифікація незалежної Україні, що стартувала одразу із здобуттям незалежності, потребує серйозного і грунтовного дослідження. Чи буде воно зроблено, чи ми обмежимось звичними рефлексіями і на цьому все? Мені здається, що зупинятися зарано. Нам ще чистити і чистити нашу країну від усього російського.
І це не буде просто – послухайте лишень отих популярних російськомовних шептунів, які чомусь називають себе патріотами. Треба, щоб і вони почали шепотіти по-нашому. Або їхали шепотіти куди подалі. Щоб ніколи знову до нас не залізла оця російська зараза, яку ми здираємо тепер із себе разом зі шкірою!
Це не повинно більше повторитися. Ніколи!
Микола НЕСЕНЮК.
