Якби ми жили у справді демократичній країні із вільними засобами масової інформації, то сьогодні на перших шпальтах усіх видань та у всіх випусках новин ми побачили би довгі черги автомобілів що вишикувались біля кордону України та Польщі, почули би як їхні водії прагнуть потрапити на територію України до 1 липня. Впевнений, що там сьогодні відбуваються сотні, коли не тисячі драм, комедій і навіть трагедій.
Та щось мені підказує, що про це наші ЗМІ коли і згадають, то побіжно, щоб про це дізналося якомога менше людей. Чому? Тому що ми і досі продовжуємо жити подвійним, а той потрійним життям. На словах ми всі лише про те і думаємо, як би зупинити агресора, допомогти армії і таке інше А на практиці сотні тисяч українців прямо у ці хвилини зайняті сумнівними оборудками, які легко робити під прикриттям війни.
Бо хто ці водії, що сидять у ці хвилини за кермом іноземних авто на польській стороні кордону? Як вони змогли виїхати попри офіційну заборону? Дуже просто – усі вони «волонтери». Останнім часом «волонтерське» посвідчення, що дає право виїхати за межі України, можна купити як пачку цигарок. Щоправда трохи дорожче… І навіть не цього соромиться наша влада, яка нині контролює практично усі засоби інформації.
За найскромнішими підрахунками українці за останні чотири місяці витратили на купівлю автомобілів за кордоном від одного до трьох мільярдів (!!!) євро. І ще більше, витратили ті, хто потім придбав ці машини вже у нас. І це у той час коли Зеленський мобілізує увесь свій акторський хист аби переконати західних партнерів дати Україні грошей, бо нам нема на що жити. Але ж за кордоном не сліпі! Там добре знають які шалені гроші ходять Україною «поза касою», оминаючи бюджет та оборонні витрати.
Який висновок? Або влада в Україні не здатна нічого контролювати, або вона сама сприяє такому стану справ. Недарма ж напередодні 1 липня з’явились ініціативи залишити безмитне завезення авто для «учасників бойових дій». Одразу згадав 2014-й, коли у розпал боїв на сході України тисячі «учасників АТО» штурмували органи влади західних областей з вимогою дати їм безплатно земельні ділянки під забудову. Я тоді казав, що якби всі вони пішли на фронт, то звільнення окупованих територій зайняло би кілька днів. Тоді на мене накинулись – як так можна? А як можна спекулювати на війні хоч тоді, хоч тепер? І чим більше наших героїв ризикує життям на фронті, тим більше пристосуванців із довідками крутять в тилу свої брудні оборудки.
Тому нинішній день ганьби на польському кордоні ще далеко не останній. На жаль…
Микола Несенюк.
