Це словосполучення я вперше почув у сім років, коли був з батьками на екскурсії у Севастополі. Огляд цих двох інсталяцій був тоді обов’язковим для всіх, хто відпочивав на південному березі Криму разом із палацом в Алупці та ботанічним садом біля Ялти.
Чому макет оборони Севастополя у дев’ятнадцятому столітті звався панорамою, а у двадцятому – діорамою, я так тоді і не зрозумів. Бо все було таке саме, окрім форми вояків на макетах та їхньої зброї. Спільним був і “героїзм”, про який казали екскурсоводи із “лєгєндарнава Сєвастопаля”, який, як ми всі тоді знали, був “нєпріступний для врагов”.
Нікого тоді не дивувало, що “нєпріступний Сєвастопаль" обидва рази був дуже навіть “пріступним” – у ХІХ столітті царські генерали його здали потопивши флот, а у двадцятому це саме зробили генерали сталінські, які втекли із Севастополя, залишивши війська, приречені на загибель. Все це тоді було відомо, але ніяк не заважало оспівувати поразки та безглузду загибель людей як “подвіг” і возити екскурсії дивитись на макети тих поразок, які таким чином виглядали як перемоги.
І нічого з тих часів у них не змінилося. Вони завжди так само брехатимуть собі і будуть оспівувати поразки та людські жертви.
