Я малий слухав тітчині оповідки розкривши рота – мені було цікаво. Я був абсолютно певний що такого більше ніколи не буде і вибухи бомб ми будемо чути виключно в кіно.
Ані тітка ані її діти не дожили до нинішніх часів. Зате зберігся дім, звідки вони ходили на нічні заміські пікніки у червні 1941-го. Я ж згадую про них щораз коли над нічним Києвом чути вибухи. Але до Тинного звідси далеко тож я нікуди не йду. Не подобаються мені нічні пікніки під грім вибухів…
