Отож, активні «порохоботи» чудово знають, що президентом Порошенкові вже ніколи не бути. Не бути йому навіть прем’єр-міністром. Знає про це і сам Порошенко, який нині займає принизливе, як для колишнього президента, місце у куточку сесійної зали Верховної Ради поруч із всілякими авантюристами із «слуги народу».
То чому він там сидить і хоче виглядати «лідером опозиції»? Тому що він насправді вже не хоче бути ані президентом, ані прем’єром. Він просто хоче залишитись при владі. Нехай і не такій, як колись, але все одно при владі.
Так само сидів колись у куточку комуніст Петро Симоненко, який мав свій відсоток голосів пенсіонерів і вміло конвертував їх у «вирішення питань». Так само як Юлія Тимошенко, чиїх політичних поглядів не знає навіть вона сама. Вона знає і вміє інше – так само конвертувати свій відсоток голосів у свої «питання».
На місцях, тобто в областях, містах і районах, все виглядає так само. Яка різниця під яким прапором потрапити до міської ради? Аби потрапити! А там місцеві тимошенки, порошенки, ляшки, тягнибоки та інші вже знають що робити! Отож, активні «порохоботи» не тому агітують за Порошенка, що вірять у його «програму», а тому, що сподіваються отримати за це щось для себе на наступних виборах.
Свої десять-п’ятнадцять відсотків партія Порошенка на цих виборах точно візьме. А ці відсотки – це місця депутатів рад усіх рівнів, керівні посади, які ця партія отримає по своїй «квоті», просто місця чиновників, де можна нічого особливого не робити, отримуючи платню і вирішуючи в міру своїх здібностей певні «питання».
Тому відповідь на запитання про походження «порохоботів» проста як соєва начинка шоколадної цукерки – всі вони або вже мають у відповідь на підтримку Порошенка певні посади, або хочуть їх мати після наступних виборів. І конкуренція серед них дуже велика. Тому ці «порохоботи» такі галасливі. Щоб їх помітили і коли що про них не забули.
Не треба лише запитувати у них про їхні політичні переконання. Так само як не треба про це запитувати «слуг» та усіх інших, хто бореться нині за посади у владі. А посад цих у нашій благословенній державі дуже багато. І приносять згадані посади, як ми і без цього знали, а тепер чи не щодня ще і ще раз переконуємося, не лише повагу вдячних співвітчизників.
Микола НЕСЕНЮК.
