
Навесні 1965 року всесоюзна газета «Пионерская правда» оголосила про створення «Всесоюзного клуба "Кожаний мяч". В рамках згаданого «клубу» у всіх містах і селах СССР запровадили футбольні змагання між дворовими та вуличними командами, долучивши до їх проведення дорослих дядь і тьоть, які мали зібрати заявки від дитячих команд, знайти футбольні поля, забезпечити наявність арбітрів, лікарів і таке інше. У перші роки це починання викликало масовий ентузіазм дітей «піонерського» віку, тобто від десяти до тринадцяти років. Чому ні? Зібрав хлопців, з якими ганяєш м’яча у дворі чи на вигоні, написав від руки заявку і віддав тому самому дяді. І ось твоя команда вже внесена у календар змагань, а результати матчів з такими самими командами заносяться до таблиці, яку щодня вивішують на стенді неподалік поля для змагань!
Навіть форми було не треба! Звідки її було взяти при тодішній бідності? Однакові футболки мали лише кілька команд, якими опікувалися інструктори із домоуправлінь, які потім перейменували у житлово-комунальні контори. Аби розрізняти команди суддя перед початком гри кидав монетку, яка визначала, якій команді слід роздягнутися до поясу. Так і грали – «голі» проти «вдягнених». Залишалося лише дати командам назви. Оригінальними ці назви не були – «Зоря», «Зірка». «Олімпія», «Старт», «Чайка», «Зміна», «Піонер» і так далі у дусі тих далеких вже часів. Коли я вперше грав у цьому турнірі, перейшовши у четвертий клас, лише одна команда виділялася у тій табличці, що висіла на дерев’яній дошці за боковою лінією футбольного поля у дворі школи-інтернату, де проходили ігри. Команда ця була з вулиці, здається, Фабричної чи Заводської, вже не пригадаю. І називалася вона… «Реал»! А що? Жодного регламенту щодо назв команд тоді не було – як назвемося, так і буде! Ми тоді відверто глузували з того «Реалу», який здебільшого програвав і був внизу турнірної таблиці. Не розуміли, що ці голі до поясу пацани вільно чи невільно висловили своєю назвою протест проти тодішніх радянських шаблонів. Вони показали себе вільними і незалежними! Навіть не сумніваюсь, що співробітники тодішніх «органів» швидко дізналися про це дитяче вільнодумство і знайшли того, хто придумав назвати команду не «Прогрес» чи «Дружба», а «Реал». Але заходів жодних не вживали. Так той голий «Реал» і дограв той турнір. Це був перший «Реал», який я бачив у своєму житті. Справжній «Реал» ми всі побачили по телевізору набагато пізніше коли навесні 1973 року він грав у чвертьфіналі Кубку чемпіонів із київським «Динамо». І виграв.