Тепер я вже спокійно сприймаю той факт, що часто ходжу та їжджу вулицями, названими на честь людей, з якими я був знайомий, яких знав особисто, з якими свого часу спілкувався. Але коли це сталося вперше, враження було зовсім інше. Почалося все з того, що до нас у школу, як тоді було прийнято, прийшла, як би тепер сказали, «передовикиня виробництва» Любов Дозорцева – бригадир штукатурів. Вона щось сказала на шкільній лінійці, щось комусь урочисто вручила і таке інше. Я тоді був у третьому класі і нас щойно прийняли у піонери. А вже за рік чи два після цього іменем згаданої Дозорцевої, яка несподівано рано пішла з життя, назвали проспект у новозбудованому посеред поля мікрорайоні у північно-східній частині міста. На тому проспекті був універмаг, дитяча поліклініка, книжковий та продовольчий магазини і таке інше. Очевидно, що майже ніхто із новоселів, які заселили нові будинки, не знав, чиїм іменем названий той проспект попри те, що дошка із портретом Любові Дозорцевої висіла на першому ж будинку нового проспекту. Тож у спілкуванні людей поміж себе проспект все частіше називали «Надозорцева».
А потім прийшов час перейменувань, яких мені довелося пережити щонайменше п’ять. Перше сталося коли я був у середній групі дитсадка. Тоді вулицю Сталіна, на якій ми жили, перейменували на Ленінську, сусідні вулицю Хрущова на Димитрова, а Ворошилова на Паризької Комуни і так далі. Потім, через десять років, Ворошилова повернули, назвавши їм нову вулицю поруч з «Надозорцева». Ще за вісім років Ленінська стала Соборною, Паризької Комуни – Дубенською, Димитрова – Дворецькою. Згодом містом прокотилося ще дві хвилі перейменувань і тепер я остаточно заплутався згадавши маму, яка ще довго називала сусідні вулиці старими назвами, навіть тими, яких я не застав.
Та повернімось до Любові Дозорцевої, яка нічого поганого місту не зробила. Не була ані комуністичним начальником, ані ворогом України, ані кимось іще нехорошим. Вона просто була одною з тих, хто збудував той проспект, який потім назвали було її іменем. Але це нікого не зупинило – проспект Дозорцевої вже третій десяток років зветься вулицею Князя Романа. Звісно, що народ, що там живе, працює чи торгує, не знає хто це такий, так само як не знав хто така була Дозорцева. І тому ще досі, запитавши як пройти, можна почути старе добре «Надозорцева». Чому ні? Може Дозорцев – це прізвище того самого Князя Романа?
І це ще далеко не все. Причина проста - кожна нова влада чомусь вважає, що прийшла навічно і намагається увічнити свою владу перейменуваннями вулиць, майданів та проспектів. Ніби не здогадується, що колись влада стане іншою і зробить те ж саме. І коли всі остаточно заплутаються, може і з’явиться вулиця Романа Дозорцева…
