Причина очевидна – усі ці «секрети» всім, кому цікаво, давно відомі. Лише говорити про них вголос на публіку чи публікувати десь офіційно ніхто і ніколи не стане. Такими є закони нашого футболу. Ще у дванадцять років я був свідком як дитяча команда нашої області на всеукраїнський фінал формувалася із порушенням усіх без винятку норм регламенту. Починаючи від того, що ця за документами «дворова команда» була насправді збірною області, і закінчуючи тим, що добра половина її гравців була «підставами», тобто виступала під чужими іменами, користуючись документами більш молодих хлопчиків. Але цікавим було не це – головне, що нікому і на думку не спало обурюватися з цього приводу чи протестувати. І досі вже немолоді гравці тої команди, які дожили до наших днів, ні у чому вам офіційно не зізнаються. Хіба що поміж себе за пивом чи кавою.
І так було всюди і завжди. Тому ніхто із нинішніх «правдорубів» не скаже вам правду про купу «проданих» чи «куплених» їхніми командами матчів, про справжній вік багатьох своїх партнерів або свій власний, ну і, звісно, про гроші вам ніхто і ніколи правди не розповість. У кращому випадку сбрешуть. Та це нікому і не треба – усі, кому цікаво, добре і давно це знають. Просто відкрито писати і говорити про це у нас ніколи не будуть. Може так воно і треба? Навіщо, коли і так все ясно?
Пригадую, як у прадавньому вже 1982 році абсолютно ніхто не сумнівався що московський «Спартак» програє вдома мінському «Динамо» в останньому турі аби чемпіоном не стало «Динамо» київське. Так воно і сталося. І про це ніхто не пише жодних спогадів…
