А мені з цього чомусь зовсім не смішно. Смішно було колись давно – у дитинстві та юності, коли ми відкрито сміялися з «вождів» буквально з дитячого віку. Бо ще у старшій групі дитсадка мій друг Толік загадував нам загадку – у якій кишені Хрущов носить гребінця? Нагадаю, що перший секретар КЦ КПСС і голова ради міністрів СССР Микита Хрущов був лисий, а цю загадку Толік явно почув від старших, які сміялись над тим Хрущовим при дітях нічого не боячись. Так само ми потім глузували з Брєжнєва, розповідаючи про нього сотні анекдотів.
А потім, вдосталь насміявшись, йшли на демонстрації та паради, вступали до піонерів та комсомольців, голосували на виборах без вибору, служили у війську де, коли наказували, йшли вбивати мирних чехів, словаків, афганців… Потім повертались і знову розповідали ці «смішні» анекдоти, стоячи в чергах за шматком ковбаси, та віддаючи місячну зарплатню за саморобні джинси Леві Страусс…
Тепер я вже розумію, що тодішня влада та її пильні «органи» чудово знали про те, що ми сміємося над ними, розповідаючи про них анекдоти. Насправді ж сміялись вони над нами. Тому що ми були покірними рабами тої влади, яким лише те й залишалося, що розповідати анекдоти, працюючи за копійки там, де та влада нас поставить.
Пригадую, як іноземці тоді не розуміли нашого гумору і тому здавалися нам трохи тупуватими. Насправді ж ті іноземці не розуміли навіщо десятиліттями сміятись над поганою владою коли її можна просто переобрати на владу нормальну. А сміятися над чимсь іншим.
Тому й не смішні мені нинішні к»ц»апські анекдоти, посміявшись над якими вони покірно і з задоволенням йдуть нас вбивати, або спостерігають за цим. Так само - покірно і з задоволенням.
