Вбивство Ірини Фаріон після широкого розголосу навмисне чи ні було витіснене із центру уваги іншими подіями. Пропоную повернутися до теми і не забувати про цю трагічну подію. Отож. Оперативне затримання підозрюваного у вбивстві та взяття його під варту викликало чимало коментарів. Більшість із них стосується довіри до наших слідчих, які до цього такою оперативністю якось не відзначалися. Чимало гучних вбивств, скоєних за минулі роки та десятиліття, досі не розкриті і, вірогідно, не будуть розкриті ніколи. Що вже казати про вбивства звичайні, тобто коли жертвою стає людина, яку не знає ніхто окрім рідних та знайомих.
У мене теж немає оптимізму з цього приводу але найбільше мене цікавить не те, чи справжнього вбивцю знайшли чи ще знайдуть наші правоохоронці, а те, що з ним буде потім. І тут є декілька варіантів, які вже не раз мали місце у реальному житті. Частіше за все вбивцю відомої людини теж вбивають. Одразу або незабаром. Робиться це для того, аби слідство не дізналося про замовників злочину. Трапляється, що вбивають і замовника, тобто ту людину, яка безпосередньо доручила виконавцю скоїти вбивство. Тоді слідство заходить у тупик і справу або забувають, або вигадують навколо нього купу всяких небилиць. Буває і так, що вбивця залишається живим. І тут є два варіанти. Перший, коли вдячні замовники забезпечують вбивці можливість жити далі, надаючи йому житло, документи та охорону у тих місцях, де його вірогідно не шукатимуть. В нашому випадку це не дуже реально – навіщо стільки клопоту і витрат? У другому варіанті вбивцю знаходять і затримують. Це може статися тоді, коли замовниками так і було задумано. Чому ні? Затримання, слідство та суд над вбивцею гарантовано отримають суспільний резонанс, можуть призвести до суперечок всередині суспільства і навіть його розколу.
Ворогам України, а в тому що Ірину Фаріон було вбито саме на замовлення наших ворогів сумнівів немає, дуже потрібно аби ми сперечались між собою і тим самі себе послаблювали. У цьому разі доля вбивці після засудження може скластися по-різному. Очевидно, що рішучості у скоєнні злочину йому надавав той факт, що в Україні немає смертної кари і навіть отримавши довічне ув’язнення можна сподіватися на те, що воно буде не довічним. Бо ніхто не знає, що буде з нами і з Україною у майбутньому. Яка буде влада і яку політику вона проводитиме.
Далі не продовжую, аби не спричинити зайвих суперечок. Краще розгляну інший вірогідний варіант розвитку подій. Не виключено, що від країни-агресора надійде пропозиція обміняти вбивцю Ірини Фаріон на наших полонених. Не сумніваюсь, що ця пропозиція буде прийнята і знайде розуміння у суспільстві. Навіщо невідомо скільки років годувати та охороняти вбивцю коли це саме можуть робити наші вороги, звільнивши перед цим наших полонених? Одна проблема – ворогам не вигідно зізнаватися у тому, що вони замовили вбивство Ірини Фаріон. Їм вигідніше аби відповідальність за це вбивство лягла на когось всередині України.
А ось із цим проблеми! За роки війни все більше і більше українців ставали на радикально патріотичну позицію Ірини Фаріон і вже майже ніхто відкрито проти цієї позиції не виступав. Тепер і поготів. Вже зараз можна стверджувати, що замовники вбивства не досягли мети – українці не почали чубитися через вбивство патріотки. Навпаки – число прихильників її ідей відчутно зросло. Тому що ідея стає цінною коли за неї вмирають. Тож нехай би ті вороги зізнались у замовленні вбивства і забрали того вбивцю собі, віддавши навзамін якнайбільше наших полонених воїнів.
