Гадаю, що мине ще не одне десятиліття поки ми усвідомимо всю глибину нашого отруєння ворожими, як тепер кажуть, наративами. Тому що досі продовжуємо називати певні речі та явища не так, як вони насправді звуться, а так, як нас навчили вороги поки були тут у нас як вдома. Мене, як вчителя за освітою, який автоматично реагує на помилки у будь-якому тексті, щораз вражають ворожі терміни, які вискакують у найнесподіваніших місцях. Ось, наприклад, прочитав десь днями що продається квартира вартістю у скільки-то там «у.о.». Подібно до книжкового детектива спробував пояснити цей факт тим, що той, хто таке написав, по-перше, «родом з дев’яностих», по-друге, на все життя переляканий.
Причина висновку очевидна: термін «у.о.» є перекладом з «у.е.» - условнай єдініци. Саме так почали називати американські долари у к»ц»апів коли в середині дев’яностих їхній уряд зобов’язав проводити всі фінансові операції виключно власною валютою. Вже не згадаю чи було щось таке у нас. Напевно, що було – наші зверхники завжди мавпували «к»ц»апів в усьому, причому часом дуже смішно. Ось тоді і з’явилася оця «у.о.». Тепер, як відомо, нам ніхто нічого не забороняє, але один раз на смерть перелякані співвітчизники досі бояться написати оголошення зі згадкою про іноземну валюту.
Або таке. Минулого тижня прочитав новину про те, що в складі команди «Чорноморець» дебютував футболіст із «далекого зарубіжжя». У мене ледь очі на лоба не вилізли – це ж кляті вороги після того, як Україна стала незалежною, почали називати її, та інші країни колишнього СССР «бліжнім зарубєжьєм». Не справжнім закордоном, а таким, що відрізняється від «дальнєва зарубєжья», якими є країни, що не входили до ворожої імперії. І відстань, близька чи далека, тут ні до чого. Бо к»ц»пи ніколи не називали «бліжнім зарубєжьєм» ані Фінляндію, ані Монголію, ані Китай, з якими мають спільний кордон. Зате Вірменія чи Молдова, з якими кордону немає, все одно для них «бліжніє». Я розумію, що подібний термін був свого часу потрібен. Існує декілька цілком коректних варіантів - країни колишнього СССР, пострадянські країни, країни пострадянського простору, колишні республіки СССР і так далі. Але «бліжнєє зарубєжьє» ворогам подобалося більше – бо ж у цьому терміні прямо вказано, що Україна та інші колишні республіки СССР, це не «справжній» закордон, а якийсь інший. Такий, який можна не сприймати всерйоз. Що іноземці бувають «далекі», тобто справжні, і «близькі», які насправді ніякими іноземцями не є. Частина нашого населення з радістю тоді цей термін підхопила, як підхопила чимало іншої к»ц»пської зарази.
Мені здавалося, що війна назавжди поховала термін «бліжнєє зарубєжьє» на цвинтарі історії. Виявилося, що це не так, що серед нас і досі є такі, хто ділить зарубіжні країни на «близькі» і «далекі». Цікаво було б дізнатися, за яким критерієм автор згаданої новини визначав «дальність» країни, футболіст з якої приїхав до нас грати у футбол.
Навряд чи це була якась спеціальна ворожа провокація. Просто із людини, яка таке написала, ще не вилізла до кінця оця ворожа отрута, яку в нас запихували десятиліттями. Сподіваюсь, що я востаннє прочитав таке. Хоча хто знає – тих ворожих слів і термінів до нас залізло стільки, що навіть вимушений чи свідомий перехід на рідну мову часом не допомагає частині українців їх одразу позбутися.
